Варвара Черезова / Осінь

Моя осінь… Незвідана… Меланхолійна…

Пряде туман, дощем гаптує ранок

І пасма листя жовтого на ґанок

знічев’я кине порухом граційним…

Під стогін вітру й плач старої ліри

бруківкою іде в Старому місті*…

Розхристана в жовтневім падолисті,

така відверта, пристрасна і щира…