Варвара Черезова / Ранок

Жевріючим світанком б’ється ніч…

Заплуталась в скуйовдженій хмарині.

І свій останній, передсмертний клич

в глибоке небо жайворонком кине…

Заплаканих небес погаслі зорі

закрили очі, сплять рожевим сном,

їм вітерець шепоче колискові.

Веселка простягається вінком.

Уже не б’ється, стихла, відцвіла

заграва пишна кров’ю і росою

трава накрилась нібито сльозою -

так плаче день. Так часом плачу я…