Варвара Черезова / ...

Одним теплом ми грілися колись,

один рушник нам пов’язав зап’ястя,

але нажаль, а втім, мабуть на щастя

дороги наші згодом розійшлись.

Так рвався грім, мов кашель із грудей

і падав дощ, як грона винограду.

В тобі знайшла одну єдину ваду:

ти був глухий і черствий до людей.

То ж відпусти, коханий, не тримай,

бо клітка золота - мов гільйотина,

я – пристрасті осінньої дитина,

з вогнем у серці... Вибач, прощавай...