Оксана Лущевська / adagio: "Лейттема Штефі Гайер "

Скрипи дерев,

як скрипи порваних смичків;

ніжні зап'ястя - пагони вічнозелені.

Юна скрипалько, Ви граєте пісню вітрів,

в сукні із попелу,

як же Ви схожі на мене!

З каменю тесані кучері золоті

густо втонули у листі кирпатих кленів,

погляд погас, мов вуглик в безглузді дощів

скрипи смичків -

пагони вічнозелені!

Юна скрипалько,

так мовчки падають дні

в музику снів віртуозних... дедалі-дедалі

скрипи смичків,

як скрипи старезних дерев,

скрипи кохання,

скрипи моєї печалі!

Хмари, вслухаючись в музику,

йдуть повз ріллю,

де стоїте Ви,

й схиляються, як новобранці.

Вічнозелена скрипалько,

скрипи дерев,

скрипи смичків -

мов посивілі коханці!

Їм цілувати ноти на Ваших руках

лінію долі, що схожа на листя зелене.

Юна скрипалько,

пагони Ваших смичків

вже проросли музикою крізь мене!