Оксана Лущевська / Синдром зради (інертне божевілля)

...Тримай свою зграю церберів на ланцюгах масивних,

з їх пащ надто експресивно зривається лютий жах,

немов керинейська лань - втікаю зацькованим звірем

із пастки своєї довіри по стежці, як по ножах.

...Болить, стискається серце, гудуть поранені ноги,

а стімфалійські птахи аж точать свої пазурі;

земля розбивається вдрізки - зжахається моє серце,

не витримає і лусне до сходу нічної зорі.

...Спускай свою зграю цереберів нехай же гризуть без сумніву,

отам упаду, в траву густу, край витоків річки Істр -

нічого нехай не залишеться, крім вірності у очах моїх,

крім почуття, що жевріє у водах, від божих іскр.

...Стою зацькованим звірем, вже бігти не можу - несила!

Чому ж ти тримаєш церберів? Не думай! Поволі спускай...

Нарешті, нарешті птахою, крилатою світлою птахою

серце до неба вирветься...хоч серце моє піймай!

Спускай свою зграю церберів! Похмурий стоїш - вагаєшся...

Спускай! Я тобі наказую! Молю тебе, прошу - спускай...

Надії немає, бачиш вже?

Спускай...лиш...поволі...церберів...

спуск...своїх лютих церберів...чек...

свої лютих церберів...

чек...зачекай-зачекай!..

...своїх лютих церберів...

... за - че - ка - а - а - й ...