Тимофiй Хомяк / Масовість – обов’язкова умова поширення української культури
Тимофій Хом’як усе своє життя тісно пов’язаний із різноманітними “Вертепами”. 25 років він провів поблизу гори Вертеп біля Дніпропетровська, а потім сам заснував одразу два “Вертепи” – музичну групу й арт-агенцію.
– Ви концертуєте всією Україною. Які відмінності у сприйнятті вашої музики публікою доводилося зауважувати?
– Ми відіграли кількасот концертів у Криму, Харкові, Донецьку, Одесі, Києві, Луцьку – повний список складатиметься щонайменше з п’ятдесяти населених пунктів, включаючи, звісно ж, і ваш рідний Львів. Аудиторія реагує на музику всюди однаково – якщо це цікаво, професійно, щиро – тебе радо приймають, і навпаки. Україна в цьому нічим не відрізняється від Зімбабве чи Фінляндії. Люди люблять відпочивати, а особливо приємно відпочивати під музику. Сама ж культура клубних імпрез (це стосується і кінопоказів, і театру, і літературних читань) у нас іще не дуже розвинута. Більшість населення не готова до сприйняття мистецтва взагалі, до мистецтва в кав’ярнях – тим паче. Сьогоднішні культуртрегери працюють або на тих, хто народився в 1990-х, або ж на нечисленних партизанів, які вирізняються із загальної маси совка. Щоправда, ситуація швидко та якісно змінюється.
– А можна докладніше про Львів?
– Звичайно. Так от, повертаючись до Львова. “Вертеп” грав тут із десяток разів, більшість концертів відбувались у клубі “Лялька”. Для кожного українця, який мешкає на відстані хоча б ста кілометрів на Схід від Києва, Львів – це Мекка всього українського. Львів – це най! най! най! А в культурі – тим паче! На жаль, із часу нашого першого концерту (2002 року) цей міф щороку руйнується. Подробиці можуть зайняти не одну шпальту. Особисто мене вразили два епізоди наших львівських виступів. Уперше – коли 2004-го перед фестивалем “Шешори” було перервано (вимиканням струму!) наш півторагодинний концерт у “Ляльці”. Як виявилося, причиною стала єдина в концерті, що складався із
25 композицій, пісня російською мовою, написана за текстами... М. С. Булгакова. На щастя, втрутилися глядачі – і концерт таки дограли. Це не єдина пісня іноземною мовою в нашому репертуарі – є ще тексти білоруською, польською, татарською, французькою. Але тільки російська спричинила таку активну реакцію адміністрації клубу та деяких місцевих ЗМІ, які написали про “руській рок” у виконанні “Вертепу”, про вторинність і гарантований провал на фестивалі в Шешорах. Щоправда, прогнози не справдилися. У Шешорах нас приймали чудово.
Цього року ми знову виступали в “Ляльці”. Але імпреза, яка заповідалася цікаво – Старий Новий рік, меланкування, що мало перейти в посипання на Василя, – виявилася просто погано організованою. Занадто високі ціни на квитки, брак реклами, порожня зала і, м’яко кажучи, не надто гостинне ставлення організаторів до музикантів. Годі було навіть придбати в барі гарячого молока з медом перед виступом, щоб зігріти застуджене горло, не кажучи вже про якусь вечерю чи звичні ритуали гостинності. Як організатор численних імпрез у своєму місті й учасник різноманітних акцій в Україні, завжди ототожнюю організатора з містом, у якому він мешкає. Тому дуже не хотів би, щоб міф про Львів як столицю культури та духовності зруйнувався в моїх очах цілковито.
– Що було першим – агенція “Арт-Вертеп” чи гурт?
– 8 березня 2001 гурт “Вертеп” відіграв свій перший публічно-гонорарний концерт, його ми і вважаємо своїм днем народження. А через кілька місяців музиканти гурту разом із друзями та колегами організували фестиваль “Вертеп на Вертепі”. Так утворилася агенція.
– Як вашій агенції вдається поєднувати стільки різнопланових напрямів діяльності – адже займаєтеся і музикою, й літературою, й організацією різноманітних арт-перформансів?
– Та ніби вдається. Усі види сучасного мистецтва по-своєму цікаві. Кожен мистецький напрям в агенції має свого куратора. Візуальним артом займається галерея “Барзо”, музикою – промо-студія та лейбл Lift, літературою – книжковий клуб “Білокнижник”. І я переконаний, що кількість цих акцій неминуче переросте в якість. Над цим зараз і працюємо.
– Як виникла ідея сайту й інтернет-крамниці? Похвалися відвідуваністю та статистикою запитів. На сьогодні ваш сайт, мабуть, один із найпопулярніших серед веб-проектів такого штибу?
– “Арт-Вертеп” виник із бажання показати комусь творчість своїх друзів – музикантів, поетів, художників. Хотілося створити сторінку з інформацією про цікаві культурні події та явища. Коли почали реалізовувати свій задум, виявилося, що адреса вертеп.dp.ua вже існує, тому вирішили додати “арт”, тоді це ще не було так заїжджено. Назва сайту через декілька місяців дала ім’я мистецькій агенції. Потім з’явилися інтернет-крамниця, всеукраїнська афіша, галереї, контакти з журналістами в різних містах країни, щоденні новини, медіапатронат найцікавіших культурних подій України, декілька десятків тисяч зареєстрованих користувачів і розсилання їм новин. Концептуальною й дуже важливою залишається змога для авторів безкоштовно розміщувати свої роботи на сайті – де їх побачить величезна аудиторія, – а також інформативна функція сторінки.
– Те, що ви робите, неминуче має бути пов’язане з великим ентузіазмом і саможертовністю в діяльності. Але на самому ентузіазмі довго не протримаєшся. Чи стало те, що робиш, для тебе та твоїх колег професією, яка тебе годує, чи далі є різновидом хобі, як для більшості людей, пов’язаних з українською культурою?
– Для мене це точно бізнес. Щоправда, не у звичному слов’янському розумінні – вкрав-продав, а в американському сенсі – бізнес як “своя справа”. Крім публічних культурно-мистецьких акцій, ми проводимо ще й різні корпоративи та рекламні кампанії, зароблені кошти вкладаємо в мистецькі акції чи проекти. Торік випустили фотокалендар “СучУкрРік”, у якому обличчя українських письменників ілюстрували їхні ж останні книжки. Його створив фотохудожник Олександр Кузьмюк, який має намір продовжити проект і цього року. Ще ми видали низку книг Сергія Жадана: аудіокнигу “Депеш Мод”, збірку пісень рок-гуртів на слова Сергія та саундтрек до вистави “Радіо Шансон”.
– Агенція “Арт-Вертеп”, окрім іншого, займається ще й організацією літературних зустрічей з українськими письменниками. Яка публіка збирається на ці акції?
– Публіка літературних вечірок насамперед молода, амбітна, толерантна й усміхнена. Думаю, Україна невдовзі займе чільне місце у світі за кількістю читачів, які цікавляться сучасною літературою!
– Тебе можна назвати доволі рідкісним прикладом успішного арт-менеджера. Як почуваєшся в цьому – як один із перших чи як “останній із могікан”? Чи можемо нарешті почати говорити про успішні тенденції в тому, що стосується промоції української культури?
– Арт-менеджмент у нас щойно зароджується. Мушу зазначити, що цивілізованих схем роботи більшає. Але все ускладнюється через занадто слабку підтримку ЗМІ. Масовість – обов’язкова умова поширення української культури. А про “останніх” – то це точно не про нас.
– Який із напрямів української культури – музика, образотворче мистецтво чи література – сьогодні розвивається найдинамічніше, на твою думку?
– Література – нинішній флагман! Це і експорт, і потужний рух у середині країни. Залишилося створити професійні ресурси промоції. Думаю, це вдасться зробити вже незабаром.
– Які сучасні українські фестивалі вважаєш найбільш потужними та перспективними?
– Ще рано говорити про фестивальний рух у нашій країні. Його наразі просто не існує як явища. Фестивалів дуже мало, та й резонанс вони мають не надто широкий. Напрям чи склад учасників повторюється з року в рік. Ми поки що бідна країна для фестивалів. А ті кілька імпрез, які відбуваються на належному рівні, всі знаємо й любимо!
– Як співіснують у Дніпропетровську україномовна та російськомовна літератури? Яка з них має ширше коло зацікавлених?
– Українська література молодша й агресивніша, в неї, відповідно, й більша аудиторія. Але російськомовна, як на мене, не менш прогресивна за духом. Наприклад, віршами дніпропетровського поета Максима Бородіна, які написані російською, наша країна направду може пишатися.