Михайло Слабошпицький / «Шевченківську премію треба присудити Сердючці чи Поплавському...»
Він брав участь у закритті обласного етапу і нагородженні переможців конкурсу знавців української мови ім. Петра Яцика. Про цей конкурс, а також про номінантів на цьогорічну найвищу державну нагороду – Шевченківську премію – наша розмова з Михайлом Слабошпицьким.
- Не віриться, що зараз проходить уже восьмий міжнародний конкурс знавців української мови ім. Петра Яцика, - розповідає Михайло Федотович кореспондентові «ВЗ». - Кожний конкурс був чимось визначний. Сьомий був особливий тим, що вперше прозвучало, що конкурс ім. П. Яцика – міжнародний. У ньому брали участь представники 23 країн світу.
- Чим цікавий восьмий конкурс?
- Тим, що проходить за підтримки держави. Указом Президента рекомендовано розглянути можливість проведення конкурсу за державний кошт. Це важливо, адже меценати з української діаспори ставили логічне запитання: «Чому держава не підтримує цей конкурс?». Згодом вийшов другий указ Президента, згідно з яким передбачено 14 президентських стипендій для переможців. Щомісяця протягом року п’ятеро переможців із вузів і дев’ятеро школярів отримуватимуть стипендію у сумі 730-740 гривень. Особливий момент – закриття конкурсу в Києві, у Театрі ім. І. Франка. На закриття цьогорічного конкурсу обіцяв прибути Президент Ющенко. На цих урочистостях бувають видатні люди – Загребельний, Дзюба, Павличко, Яворівський... Мій син порадив, щоб нагороджував переможців і хтось із кумирів молоді.
- Хто, наприклад?
- Цього року обіцяв вручати нагороди Олег Скрипка. Хочемо запросити Віталія Кличка, Олександра Шовковського. Дітям ці люди цікавіші, ніж міністри.
- Ви згадали Олега Скрипку. Він висунутий цього року на здобуття Шевченківської премії. Що це - бажання привернути більшу увагу до найвищої державної нагороди?
- Висування на здобуття Шевченківської премії таких людей, як Скрипка, підніме престиж премії. Звучать голоси, що ця премія не повинна бути державною. Оксана Забужко висловила таку думку. Це дурниці! Оксана лукавить. Вона одержала дві премії Міністерства культури в Німеччині – державні. Висування громадськістю і громадські обговорення претендентів – анахронізм, з яким треба боротися. Це спадщина радянських часів. Відповідальність за лауреатів несе Шевченківський комітет. Багато хто нарікає, що отримують цю премію маловідомі люди, як це було з композитором Сильвестровим. Але ж це – елітарне мистецтво! Та якщо виходити з позиції популярності, то Шевченківську премію треба присудити Сердючці чи Поплавському. Торік групі «Кому вниз» не вистачило одного чи двох голосів, щоб стати лауреатами Шевченківської премії.
- Що відбувається зараз в самому Шевченківському комітеті?
- До складу Шевченківського комітету указом Президента увійшли чотири нові члени: художник Феодосій Гуменюк, композитор Мирослав Скорик, режисер і композитор Кирило Стеценко і голова Спілки народних майстрів України Євген Шевченко. Зараз у Комітеті 21 людина. Два роки тому з Комітету вийшов Євген Станкович, а минулої осені - художник Іван Марчук.
- За яким критерієм висуваються письменники на здобуття премії?
- У тому й біда, що немає мотивації, коли висувають. Такого списку, як цього року, ще не було: коли поряд з Галиною Пагутяк стоїть прізвище Ярослава Яроша. Це різні рівні. Пагутяк визначає обличчя української прози. Ці два прізвища неконкурентні, але вони в одному списку... Для багатьох людей найвище кар’єрне досягнення – з’явитися у списку претендентів на Шевченківську премію. У ньому зараз близько сотні прізвищ, більшість з яких - неконкурентні. Це великий хаос.