Галерея «Зелена канапа» / Зліпок дупці приборканого у Львові Ероса
Іронічна еротика з погляду жінок-художниць спокушає тим же, що й чоловіча - образотворчістю: твори одинадцятьох мисткинь, виконані у різних техніках і матеріалах, склали виставку, яка приречена стати топовою не тільки з огляду на День св. Валентина, що підсилює ажіотаж навколо теми закоханості та її логічного продовження. Львівській галерея «Зелена канапа» на експеримент із «Приборканням Ероса» наважується уже вдруге, задемонструвавши торік суто чоловічий погляд на еротику, а цього разу - жіночу візію Танатового антипода.
Однак вісь Ерос-Танатос через твори, зібрані до експозиції куратором виставки Іванкою Войнович, не проходить. Дотепні й іронічні, незгірш за чоловіків, жінки віддали перевагу Еросу в його еманації Ерота - крилатого божка, що наосліп влучає в серця стрілами палких пристрастей, стаючи причинами життєвих кумедностей. Зовсім не трагічних, але таких, котрі викликають легку усмішку й піднімають настрій. Звісно, самого Ерота у його класичній іконографії ніхто експлуатувати не став, як зрештою і його атрибутики. Однак розпурх його крилець ні-ні та й сколихне шовкову поверхню батиків Анни Атоян чи мереживну білизну, яка вивішена на додачу до полотна Олени Онуфрів «Делікатне прання» - надзвичайно декоративного за своєю природою панно із варіаціями зелено-червоних горохів.
Незважаючи на доволі невелику експозиційну площу галереї, «Зелені канапі» вдалося зробити не лінійну , а лабіринтну виставку, де кожна авторка - як несподіване колінце сюжету. І кожна створює свою мізансцену. Так Зоряна Гарбар, котра мала свої персональну виставку в «зеленій канапі» перед «Приборканням Еросу» демонструє самодостатню серію абстрактних полотен, до експресії яких жодні експлікації вже не потрібні. Іванка Войтович розігрує діалог між округлим і гострим, але неодмінно червоним! Її дуальні овали таць із яблуком та перчиком (намальованими) обрамляють будуарний накаслик, на якому стоїть ваза із червоними калами, а із шухлядки спокусливо визирає мрія кожного фетишиста - чорна мережка спіднього та капронові панчішки…
Така ж діалогічність вчувається й у звучанні жіночих образів із розписів по шовку Анни Атоян ( до цих медових оголених так і хочеться доторкнутися, щоб відчути тактильно звабу ніжності шовкової поверхні їхніх тіл!) та різнобарвних шамотних панянок Ольги Пильник. Однак керамістка пішла далі у своїй іронії й окрім меланхолійних мрійниць, які сприймаються замалим не сестрами батикових дзеркал, запропонувала каверзний меблевий торс, що може слугувати світильником - кріслом водночас: сідельцем слугує зліпок дупці. Причому через рельєф сідельця жіночій частині людства на ньому сидіти комфортніше і збудливіше.
Еротичні алюзії викликають і квіти ( статеві органи рослин) на полотнах Наталі Мирончук та Наталії Бартків. Найчуттєвіша природа живопису виявлена в картинах Ніни Резніченко: цій малярці навіть не потрібно вдаватися до аксесуарних натяків ( жінка з оголеними персами тримає манірним жестом розпалену сигарету на довгому мундштуку), їй достатньо кількох мазків, з-під яких проступить глечик з квітами, але в ньому буде стільки чуттєвості, що вона дасть фори навіть щонайдостеменнішим фото, які з документальною точністю намагаються упіймати Ерота у клітку кадру. Фотографії Йоланти Клюсовської дошукуються естетики у формах не стільки чоловічих, скільки жіночих тіл. Рими лесбійської поезії в її чорно-білих світлинах не епатують суспільної свідомості, але й не підтримують іронічної гри, хоча не відкидають гру із білизняними аксесуарами, вилущуючи тіло із фактури одягу чи постелі.
Графіка Ірини Кляпетури ( до слова, матері трьох дітей) із її чистою мелодією лінії розімкнула замкненість кола львівських мисткинь. Але географія учасниць виставки не вичерпується тільки одним Камянець-Подільським, де мешкає Іра Кляпетура, чи Ужгородом, звідки родом Наталя Мирончук. Завдяки тому, що в експозиції присутні твори Уляни Ванівської-Думе, можна стверджувати, що жіноча версія «Приборкання Еросу» здобула міжнародний статус. Авторка концептуального трикутника і двох кругів в графіці ажурних мережив - центральної експозиційної домінанти - Уляна Ванівська-Думе приїхала із Франкфурта-на-Майні, де працює й навчається.
У коментарі ЗІКу дебютантка «Зеленої канапи» Уляна Ванівська-Думе зазначила: «Я навчалася в коледжі ім. Труша у Львові на відділенні графіки, потім в академії на відділенні художнього текстилю, а потім переїхала в Німеччину, де й дотепер навчаюся на курсі художньої педагогіки й займаюся творчо олійним живописом на полотні. У Львові я свого часу виставляла гобелени у Палаці творчості для дітей та юнацтва, але це було 15 років тому. Гобелени я демонструвала і в Німеччині та Америці. Для дітей в Німеччині я викладаю рисунок і малярство. У вересні, коли я приїжджала до Львова, Іванка Войтович ознайомила мене з ідеєю організації жіночої виставки «Приборкання Ероса». Я одразу розповіла їй про свої два круглих полотна, із якими я не знала що робити, а тут так все прийшлося, мов на замовлення. І цілковито підтримала цей проект, хоч у «Зеленій канапі» уперше, але не проти тут виставити й невеличку персональну виставку, якщо надійде в майбутньому пропозиція від власниці галереї Олесі Домарадзької. Я була б рада, щось такого зробити в рідному Львові, бо хочеться втішити своїх рідних людей на Батьківщині!»
Вернісаж жіночого еротичного мистецтва привабив до галереї на вул. Вірменський, 7а у Львові чимало відвідувачів, для яких власниця галереї Олеся Домарадзька підготувала буклет і смачний гостинець - еротичні прянички від меценату проекту - стильної кав’ярні «Світ кави». До речі, куратор виставки чоловічого погляду на еротику Олександр Войтович наголосив, що жіночій виставці вдалося здобути більше меценатів, які підтримали проект - це компанія БК та мережа інтим-магазинів «Полуничка». Отож на виставці графіки, живопису, фотографії й кераміки не просто цікаво, а й солодко. І це також концептуально, бо Ерос - ні що інше як насолода!