Контрабас / Суцільна торба позитиву
Багата на таланти Полтава вигранила ще одну цікаву музичну команду — «Контрабас». Їхній музичний стиль — лише приємні емоції
Щорічні «УМівські» репортажі із полтавського музичного роковища «Мазепа–фест» виразно демонструють багатоманіття перспективних гуртів, які творять у Полтаві. Музикантів із гурту «Контрабас» мені доводилося слухати ще чотири роки тому, але тоді вони нічим не здивували. Останні ж концерти «контрабасівців» у рідному місті і клубах Харкова засвідчили, що хлопці грають щось настільки свіже й своє, що я навіть вдалася до оцінки — «суцільна торба позитиву». Звичайна музична термінологія тут зайва.
Коли ви запитаєте трьох полтавців, чому ж, власне, «Контрабас» (а на цьому інструменті ніхто з них не грає), у відповідь почуєте несподіване і навіть заримоване: «Контрабас» — супермузика для вас!». Складати такі «римівки» у гурті є кому: Сергій Буланий (акустична гітара, вокал, губна гармоніка) і Ярослав Дем’яненко (перкусія, вокал) — українські філологи за освітою. Сергій пише й позитивні тексти для позитивної музики «Контрабасу». Третій «контрабасівець» Макс Михайліченко (бас–гітара) змінив, як жартують хлопці, уже щось близько тридцяти місць роботи — і все в нього добре виходить. Віршів Макс не пише, але саме йому належить ідея творити пісні на слова відомих поетів: так у доробку гурту з’явилися композиції на вірші Василя Симоненка, Сергія Жадана, Поля Верлена (Сергій Буланий добре співає французькою), молодого полтавського поета Миколи Леоновича.
Хоча й святкував полтавський гурт у січні своє друге «річчя», зародження «Контрабаса» почалося ще задовго до того. Спочатку Сергій Буланий грав і співав самостійно, по тому до нього приєднувалися нові й нові музиканти (на якомусь етапі, до речі, грав із Сергієм і контрабасист). Аж доки не сформувався остаточний тріо–варіант. Що цікаво, ніхто із «контрабасівців» не має музичної освіти. Хлопці кажуть, що нині самоосвіта керує світом.
За цей короткий період оновлений «Контрабас» устиг позаряджати позитивом Суми, Рівне, Кременчук, Київ, Харків, Дніпропетровськ. А ще — здобути звання кращого акустичного гурту України на «Червоній руті–2007». На березень полтавчани планують поконцертувати в Одесі, Миколаєві, Луцьку, Донецьку, Ужгороді, Тернополі... Позитивні настрої команди випромінюють і особливий тембр Сергія (усміхнений такий тембр), і на диво жива музика... «Жива» не у традиційному значенні. Річ у тому, що для «контрабасівців» музичним інструментом може стати будь–що. Приміром, веселу пісеньку «Залізяка» перкусіоніст Ярослав Дем’яненко супроводжує грою... на сокирі. «Зазвучати може кожен предмет, — запевняє музикант. — При правильному підході й поролон, коли його рвати, буде видобувати певний цікавий звук». Хлопці таки вміють жартувати: над «дєвушкой Прасков’єй із Падмасков’я» у пісні «Перебендя», чи навіть над котом, який навесні «робить чиїйсь мамі живота», чи навіть над звичайною людиною, вимираючим видом, в якої «послід на дослід візьмуть по прошествії многих і многих століть». Є в них пісні сумні, мов колисанки (тобто сумні не безнадійно): «Нічний блюз» про ніч, що пахне п’яно в’ялим бузком, заколисає будь–яку зажурену панну. Взагалі у «контрабасівців» багацько слів про кицьок–муркотух і котів–муркотунів, про сонечко з очима–вишиванками і небо, налите сміхом. Може, у цьому розгадка їхнього зцілюючого позитиву?
Щось удалося розгадати і з розмови із «контрабасівцями»:
— Хлопці, чи важить для молодої команди сьогодні участь у фестивалі «Червона рута»?
— Ну, коли твій гурт визнають кращим акустичним гуртом України, це, як мінімум, приємно. А ще це цікаві знайомства й естетичне задоволення. Хотілося би, звісно, пограти зараз на якихось фольклорних фестивалях. Гадаю, там би ми добре прозвучали. Можливо, «Шешори», «Країна мрій», «Підкамінь»...
— Чи обов’язково для розкрутки їхати до столиці?
— Для нас Полтава — центр усесвіту! А якщо серйозно, думаємо, гурти, які переїжджають до Києва, швидко асимілюються і втрачають усю свою самобутність, яка притаманна лише провінційним колективам. Але що не зробиш заради «розкрутки»? «Контрабас» до столиці ще не збирається.
— Якою бачите свою слухацьку аудиторію?
— Як показує досвід, наші виступи подобаються людям різного віку. Спочатку діти починають танцювати — це нас завжди дуже тішить, — а потім до них приєднуються й батьки. Якщо людина налаштована взагалі що–небудь слухати от саме в цей момент, то «Контрабас» їй, швидше, сподобається, а якщо вона приходить до арт–кафе, щоб посидіти в тиші й помедитувати... вже ж їй ніхто не допоможе.
— Музика яких українських колективів для вас є, так би мовити, авторитетною? Певно, «Гайдамаки», «Перкалаба», «ВВ»?..
— Іще «Мертвий півень» і «Мандри».
— «Контрабасівці», коли буде нарешті альбом? За чим затримка?
— Та все ніколи піти й забрати матеріали зі студії.