Дмитро Гнатюк / Всупереч оперним канонам

28 березня знаменитому співаку, режисеру, народному артисту України, академіку Дмитру Гнатюку виповнюється 80 років

Розквіт і слава видатного артиста нерозривно пов’язана з Київською оперою. На цій сцені він створив прекрасні драматичні ролі як співак, блискуче виступаючи з українським репертуаром, партіями зі світової класики. Завдяки таланту Дмитра Михайловича на сцені Національної опери, яка вже 54 роки є для Гнатюка рідним домом, побачили світ вистави, написані сучасними композиторами. Про оксамитовий голос Дмитра Михайловича написані тисячі схвальних рецензій. Гнатюк — кумир кількох поколінь слухачів не тільки в нашій країні, а й за кордоном.

«Я щасливий із того, що мій голос знаходив і знаходить відгук у багатьох людей, — признається співак. — Коли людина закохана у країну, пісню, людей — це додає сил. У моєму житті були різні смуги».

— Не часто людині за життя вдається стати легендою, а Дмитро Михайлович став нею вже на початку своєї творчої кар’єри, всупереч багатьом оперним канонам, — розказує мистецтвознавець, завідувач літературної частини Національної опери України Василь Туркевич. — На київську сцену він прийшов із консерваторії не початківцем-стажером, а сформованим співаком із потужним, тембрально красивим голосом. Успішний дебют Гнатюка був не лише результатом блискучої педагогічної школи великого Івана Паторжинського, а й виявом подарованого Богом таланту, піднесеного натхненною працею до вершин оперного Олімпу.

Дмитру Михайловичу випало жити на перехресті двох століть і тисячоліть, у різні епохи. Не було жодного радянського вождя, який би не захоплювався його голосом. У 1946 році, ще коли він був студентом консерваторії, відбувся його дебют на сцені Большого театру. В ложі аплодували молодому баритону Мао Цзедун і Сталін.

«Я про ту зустріч довго нікому не розказував, бо знав, що наживу собі ворогів, — пригадує Д. Гнатюк. — Згодом пішли чутки про мій виступ у Москві, але однокурсники не вірили, що це було насправді. Тільки коли Григорій Верьовка (художній керівник Народного хору України), з яким ми виступали в Москві, розказав про мій тріумф І. Паторжинському, тільки тоді кепкувати з мене перестали…. Потім, за велике творче життя, мені доводилося часто виступати на урядових концертах. Але я ніколи не вважав себе „номенклатурним“ співаком».

Баритон Дмитра Михайловича в однаковій мірі можна вважати і ліричним, і драматичним, залежно від того, яку партію він виконував. Артист умів міняти тембральні нюанси, переходив від елегійності піано до експресивної динаміки, особливо у виставах із напруженим психологічним сюжетом (Жермон у «Травіаті», Ренато з «Балу-маскараду»). Психологічна багатоплановість образу Ріголетто (в однойменній опері Дж. Верді) знайшла в вокальному трактуванні Гнатюка глибину розкриття, закладеного композитором підтексту, який зробив цей образ актуальним поза часом. У репертуарі співака з’являються партії, які принесли визнання: Яго — «Отелло», ді Луна — «Трубадур», Амонасро — «Аїда», Валентин — «Фауст», Микола — «Наталка Полтавка», Остап — «Тарас Бульба», Султан — «Запорожець за Дунаєм» та інші. Чисельним був доробок співака в сучасному українському репертуарі («Милана», «Молода гвардія», «Арсенал», «Загибель ескадри», «Перша весна»).

Дмитро Михайлович багато працював над розширенням репертуару Національної опери творами сучасних композиторів. Його участь у операх стала «золотою» сторінкою українського сучасного мистецтва. Гнатюк у багатьох параметрах визначив виконавську манеру інтерпретацій кількох подальших поколінь співаків, які перейняли нюанси стилю уславленого майстра опери. А коли співак відчув, що йому тісно в оперному репертуарі — зайнявся концертною діяльністю. З ім’ям Д. Гнатюка пов’язано народження української естради. Він неперевершено виконував народні пісні, романси. Дмитро Михайлович до висот підняв твори, написані Платоном Майбородою, Олександром Білашем, Анатолієм Кос-Анатольським, Степаном Сабодашем, а їхні пісні в його виконанні стали суперпопулярними: «Два кольори», «Рідна мати моя», «Пісня про рушник», «Очі волошкові», «Черемшина», «Летять, ніби чайки», «Марічка», «Цвітуть осінні небеса», «Ясени», «Сніг на зеленому листі», цей список дуже довгий…

— Іще задовго до завершення своєї оперно-виконавської Дмитро Гнатюк став займатися режисурою, — розказує В. Туркевич. — У 1975 р. він дебютував як постановник опери «Князь Ігор» (диригент Володимир Кожухар, сценографія — Федора Нірода). До речі, в тій виставі Дмитро Михайлович співав головну партію майже чотири десятиліття. Художній рівень режисури цієї найскладнішої драматичної опери Бородіна засвідчив той факт, що вистава мала довге сценічне життя, на ній вирослі три покоління співаків нашого театру. Як режисер опери Гнатюк чудово розуміється на техніці вокалу, симфонічному оркеструванні, сценічній і хоровій культурі, образотворчому мистецтві. Він поставив на київській сцені «Тоску», «Травіату», «Аїду», «Пікову даму», «Севільського цирульника», «Сорочинський ярмарок», «Війну і мир» та інші. Остання режисерська робота Дмитра Михайловича — вистава «Мазепа» П. Чайковського. Прем’єра відбулася напередодні першого туру президентських виборів в Україні. Чи випадковим є те, що опера про легендарного гетьмана, який поклав своє життя за незалежність України була поставлена у вирішальний час нашого сьогодення? Ні — це позиція майстра. Як признався режисер, вистава непросто народжувалася, деякі члени колективу відмовлялися працювати, бачачи політичний підтекст опери, дорікаючи Гнатюку в «псевдопатріотизмі». "Для мене було важливо переконати молодь і саме на потенціал молодих співаків я поставив «Мазепу», — признався Дмитро Михайлович. У опері чудово виступили Оксана Дика й Тарас Штонда, які нині являються прем’єрами трупи.

Не лишився осторонь вирішальних подій Д. М. Гнатюк і в час помаранчевої революції. З першого дня разом із багатьма артистами Національної опери він був на майдані Незалежності, виступаючи перед мільйонами українців, які були обурені фальсифікацією результатів виборів. Дмитро Михайлович співав «Многая літа» на концерті-інавгурації Президента України В. Ющенка…

Нині Гнатюк сповнений багатьох творчих планів. Кілька днів тому режисер разом із трупою Київської опери повернулися з Данії, де з великим успіхом пройшли гастролі українських майстрів. Шість разів виконали артисти «Аїду» Верді — тріумф!

29 березня саме цю оперу будуть виконувати на честь постановника вистави Д. Гнатюка з нагоди його ювілею. А 31 березня Дмитро Михайлович запрошує шанувальників свого таланту на бенефіс, який відбудеться на головній сцені нашої країни — Палаці «Україна». Програма називається «А я люблю, люблю, як в юності». Гостями вечора стануть оперні співаки: Володимир Опенько, Оксана Дика, Тарас Штонда, Володимир Гришко, а також колеги по естрадному цеху — Тарас Петриненко, Іван Попович, Оксана Білозір, гурт «Океан Ельзи» та інші.

Тетяна Поліщук, «День»