Ольга Бешлега / Жінка

– Хіба не бачиш її погляд – упевнений, зеленоокий?

Квітнева квітка розцвіла, облиш, не руш цей спокій.

В її душі сурмить вогонь – покинь його долати.

Її потрібно берегти, леліяти, плекати.

Їй так потрібен тихий сміх, голублення й опіка,

Зітри цей номер, все дарма, вона вже з чоловіком.

Хіба не бачиш? Що ж мовчиш? Хіба так мало статись?

Ти не здолав, а він впустив, чому б з ним не зостатись?

Зазеленіли очі зеленішим. І вся постава, і хода

Тепер говорять: «Я зігріта», тепер голосять: «Не одна».

Облиш її, не руш цей спокій, тепер ця жінка проросла...

– Так, ти правий, друзяко, – Жінка. Тоді ще дівчиням була.