Марія Василенко / Безвихідь

Похмурі будинки, похмурі обличчя...

Забруднені вулиці, темні думки...

Брехня розчаровує, гроші не гріють...

Невже цю планету ніщо не врятує?

Іду, як на розтин, знайомим маршрутом,

Добра не чекаю і людям не вірю...

Напевне з цього починається розпач...

Допоки не станеться диво... Можливо...