Гайдамаки / Олександр Ярмола та Іван Леньо. Гурт «Гайдамаки» на прес-конференції у Запоріжжі

О.Я.: - Вітаємо Запоріжжя! Дуже раді після… ну нам так пояснили, що ми дуже помпезно і пафосно себе представили, що ми від’їхали концертний тур сім країн великої Європи західної і східної і тепер в самій східній европейскій країні - Україні, в самому центрі, в самому серці Української землі – в Запоріжжі. Дуже приємно, насправді. Ви знаєте – Запоріжжя, Хортиця – для нас це не пусті слова, насправді. Розпочинаючи прес-конференцію хочу сказати про гурт «Гайдамаки», про нашу головну зараз ідею – інтелектуально етно-систему, що значить інтелектуальний DJ, який грає записи етнічної музики і основна ідея нашого туру – це презентація нашого останнього альбому «Кобзар». Альбом «Кобзар» - є наслідком нашої праці останніх двох років, це поки що найновіше зафіксоване творіння наше і найдорожче для нас і тому – це наша гордість, пропонуємо його слухати, відчувати, радіти з нами. Цей альбом видано окремими тиражами в Україні, Польщі і Німеччині. В даному випадку ми презентуємо український реліз, ось так він виглядає (показує компакт-диск). Чому «Кобзар»? Тому що в нашому розумінні «Кобзар» - це збірка дум, тобто дум в пісенній формі і думок також, і оповідей, які показують погляд наш на світ, що нас оточує, дають йому об’єктивну оцінку і визначають певний напрямок в розвитку Культури, з великої літери. На чому хочу зробити наголос на культурній складовій гурту «Гайдамаки» і всього того, що з нами відбувається і для чого ми працюємо. Тобто культура – це субстанція дуже глибока і широка і є шоу-бізнес, в якому існують подібні гурти, таки як «Гайдамаки», «Мандри», «Тартак» і задача є в тому щоби в тому вузькому вимірі який пропонує шоу-бізнес відтворити як найглибше та найбільше з культури, що є субстанцією невимірною і безмежною. Тобто в нашому часі задача не презентувати якісь форматні форми, а в формі близький, яку ви можете побачити по телебаченню або почути по радіо вмістити як найбільші субстанції з того, що іменується культурою. Тому і назва така виникла Інтелектуальна Етно-Система. Попередній виступ наш був в Дніпропетровську. На черзі Донецьк і Запоріжжя. Це наш погляд на Східну Україну, на Східну і Південну Україну, так звано «русифіковану Україну». Таку задачу ми перед собою попередньо не ставили. Ми розвивалися там де нас запрошували – це була Європа, Західна Україна і Київ. Але Україна єдина і це є і Схід і Захід і не дивлячись на це нам подолати цей стереотип і просуватися на Схід України є насправді дуже важко, ми хочемо це здійснити, щоб наша концертна географія охоплювала не тіки Захід України, а всю нашу країну. (06:00) Тому шо різниця між Сходом і Західом поки що є, але для того щоби Україна існувала гармонійно, цю різницю з часом вона зітреться і над тим насправді треба працювати. Треба показувати зразки найкращого, що є пов’язаним з українською традицією, українською культурою тут на Сході і на Півдні. Тому презентація нового альбому «Гайдамаки» «Кобзар» на Східній і Південній Україні, на сам перед в Запоріжжі. Вітаємо Запоріжжя. Пропоную почати прес-конференцію.

К.: - Скажіть будь ласка. В ці дні Ви будете на Запоріжжі, що Ви будете робити? Чи відвідаєте Хортицю? Що Ви там будете робити?

О.Я.: - Ми вже були на Хортиці. Нажаль ми не будемо в ці дні в Запоріжжі. Ми сьогодні ж їдемо в Київ і приїзджаємо 30-го березня.

К.: - Якщо Ви були на Хортиці, чи є у Вас якісь враження?

О.Я.: - Нічого доброго (посміхається). Там все зруйновано, Січі немає і натомість є якись ганделики. Якто кажуть: «Водка, селедка и чечётка». Немає культури, немає Бога, нажаль. І багато українських артистів працює саме над тим щоб відтворити цю культуру на тих землях, які с покон віку були носіями цієї культури.

К: - Ви зараз робите музику на вірши українських письменників?

О.Я.: - Ні. Ніколи не робили і не будемо робити. Кожен поет має свій вірш, свій погляд. І робити музику на вірші іншого поета – це мабудь належить до попси. А рок-музика….

К: - Належить до попси. Значить пісня «Мертви півні» - це попса.

О.Я.: - Ні. «Мертви півні» і Андрухович – це був споріднений мистецький проект, але на їх місті яби цього не робив. Но це їх справа. Ми також приятелюємо з Андруховичем і поважаємо творчість один одного взаємно. Але писати музику до віршів Андруховича нам це не пасує.

К.: - Тобто Ви точно знаєте, що ніколи в надальшому в житті Ви не будете працювати з віршами інших поетів?

О.Я.: - Ні, не знаємо. Раптом трапиться такий вірш, або такий поет. Ми беремо пісні народні і, наприклад, в останньому альбомі є пісня «Лелеки» на слова Павлички. Тому ми нічого так переконано не кажем, просто такої задачі ми перед собою не ставимо. Раптом трапиться такий поет, вірші якого западуть глибоко в душу і ми зробимо пісню на його слова.

К.: - Но зараз таких проектів ми не побачим?

О.Я.: - Може ми мало читаємо.

К.: - А до речі, що читаєте?

О.Я.: - Багато чого читаємо. Читали і читаємо.

Продовження читайте на www.misto.zp.uа