Дмитро Лазуткін / Цикл «Любов. Бензин»
***
влітку чи взимку чи зараз – вночі
коли і кохання і розпач – оптом
хочеш кричати – краще – кричи
не відкладай це життя на потім
адже відсотки за компроміс
ніколи не підуть тобі у прибуток
і ранок стрибатиме з-під коліс
роздовбаних на бездоріжжі маршруток
і це міцне почуття вини –
вино з хлорованою водою…
моя ерекція – бог війни
не називайте її любов’ю –
любов це завжди останній шанс
завершити гідно чорну роботу…
знайдіть найкращого поміж нас
і вбийте лопатою цю сволоту
***
ти віриш - це небо -чорне
як тільки у ніч потрапиш...
ну добре - пограємо в порно
Ja-Ja! Dast ist fantastisch!
підлога - нормальне ложе
у мене чимало сюрпризів
я все зроблю
я все зможу
лише не вмикай телевізор
бо там - безнадійні шанси
і опади наче осади
там радять вчити албанську
аби не померти в косово
там вміло ламають ребра
герої і депутати
а я обираю тебе
посеред цієї кімнати
учора сьогодні завтра -
я все тобі пробачаю...
любов як ціна-на-нафту
стрибає і підлітає
туди де вже інші правила
де чути небесні хорали...
давай у ніжність пограємо
у порно ми вже пограли
***
любов що занепадає мов південні регіони з приходом осені
любов що теплиться у склянці допоки шумлять вітри -
одна й та сама любов
з випарами і з осадом
з усталеним вмістом спирту з жорсткими правилами гри
якщо відповідаєш за досліди а досвід помножує наслідки
то варто нарешті подивитися в очі правді -
любов що з`являлася коли ти блаженно дрімав на пасіці
нічим не ліпша за ту що звалила на третій мазді
у краще майбутнє - і похуй що птічку жалко
бо комусь силіконові груди а комусь силіконова графіка
пристрасть кажеш а я кажу що пристрасть мов бітономішалка
а от ковбасний цех - це вже порнографія
та одного разу зриваєшся - батьку- кричиш - що робити?!
на вулиці чернишевського такі питання доречні
як що робити? - вчасно поливати квіти
годувати кота інакше вони приречені
позбутися твоєї присутності
і ніхто вже тут не зарадить
але тривимірним небом у човнику хтось гребе
у стані захитаності розкоханості вічної зради -
це ти обираєш cмерть ?
це смерть обирає тебе
***
сподіваєшся буде що згадати
а тополиний пух пролітає повз місто
і працівники нічних магазинів
вішають таблички з запереченнями майбутнього
доки вагони метро не заведуть свою необтяжливу музику
складену з голосів і торохкотіння задля всього найкращого
любов не минає
минає не любов
а ефірний час
що спливає в очікуванні нової зміни
нової амбітної команди
інших голосів
квіти терпляче витримують випробування життям без води
ангели бронюють білети
у вагони другого класу
оптимальний як вони думають варіант
задля того аби дістатися мети
і надто не забруднитися
***
коли знемагає електрика
що тобі сниться вночі?
маленька риба
естонська фонетика
журавлині ключі
ти п"янка немов революція
відчуваєш ніби все-все
у русі ти у русі я
так підхоплює
так - несе
і між нами не відстані - паприка
яка з неба летить мов сльота
час від часу ти мов та африка
час від часу ти мов не та
знахабніло до неба тикаю
небо в хмарах як макраме
я хапаю тебе - я дихаю
якщо хочеш - хапай мене
***
кожна хвилина і кожна мить -
твоя солодка відповідальність
за те що боліло за те що болить
мов незворотність і неприкаяність
і ось коли зникає страх
зникають його навісні фантоми
колір затримується в очах
крапки перетворюються на коми
власне тоді приходить вона
та що встигла про все дізнатися
ковтаючи відчай з пляшки вина
вдихаючи запах нічної акації
і будить і будить – прокинься вже
обов’язково треба прокинутися
бо світ це куля а ти – мішень
мішень і куля колись зустрінуться
БЕНЗИН
коли врешті-решт наприкінці лютого
починає валити такий
вже майже неочікуваний сніг
що навіть руді собаки
з картонних коробок
виходять на дороги ошелешені цим атмосферним явищем
згадай –
мрії збувалися щоразу
мрії збувалися
як власне кажучи й було обіцяно …
адже зимове сонце
немов надкушений апельсин
і що б не вигадав батько – за все відповідатиме син
і кров
яка у тобі - густіша за воду
бо в кранах твоїх тече солодкий бензин
бензин дарує тобі свободу
бензин - потаємне бажання
бензин як єдиний сенс
бензин це твоє кохання бензин це твій секс
тому що все девальвується
і наче надрізи на шкірі
з’являються ангели в однокімнатній квартирі
й потреба усе розтлумачити зливається зі снігопадом
мов приміські катакомби
з новим ботанічним садом
бензин зігріває рани
і ми – як розтала волога
і кожен мов сам по собі
але попри все - не один…
життя триватиме чуєш триватиме так довго
допоки пульсують вени
допоки палає бензин