Григорій Семенчук / Уривок з циклу поезій "Медіаресурси. Моїх повік" (28 депресивних віршів)
***
важко вбачати те що всі люди
різна навіть під важкими седативами
і в цей час журналісти паскуди
наче риби з’являються з об’єктивами
виринають із темних водиць підсвідомого
долітають словами й уривками звуку
а тим часом я так несвідомо
просто щиро стисну твою руку
ти цього не відчуєш ти певно заснула
307 годин безкінечних новин
наче десять хвилин промайнули
бог приходить точніш’ його син
стане вічним уривком у нашій історії
перейде в ілюстрацію всіх ваших книг
мені важко боротись я завше повторюю
що я зроблю цей світ по хребту і до ніг
як колись він зробив мене в довжину
ти вже спала і певне цього не відчула
що вони зрозумівши власну вину
пригадали моє баптистське минуле…
***
час для осмислення і самопожертви.
відеоряд останніх щасливих секунд.
ми розсипаємось в чорну мерву -
в кишені останній фунт…
поліція моря, поліція води,
холод руки минає по шиї,
хочеться молитись… чи може піти?
автобусом мокрим у Чорторию.
гонять спецслужби його з заправок,
бо він з сигаретою серед ночівлі.
може й не мають вони на це права,
але він їх послухає і спопеліє…
злетять колеса під час дороги,
і всіх розірве на мільйони сторінок:
«ну що поете, де твої боги?
де твоя доля.. тут твій спочинок»
і його засмокче мокре узбіччя,
водою пробиває тканину-плащівку.
холодітиме труп і протиріччям -
стікатиме дощ маленькою цівкою
***
… і вірити в те що колись прийде чудо
заганяти в свої аорти вугілля й смолу
вилить вино на її груди
після цього кохати лише одну
в країні де вдень ліхтарі розквітають
шерхнуть руки губи любов
щодня народжуються під вечір вмирають
ти солона і твоє тіло мов…
…сни закінчуються грають барабани
розбиваються підвіконня й лоби
горять біблії тори корани
а ти все шепочеш: «люби…»
мені б твою душу й твої легені
мені б твої очі мов зорі в криниці
горять мої руки наче пательні
над ними літає любов… і птиці
***
сонце… проллється на мене
що зростатиме в шкірі пітьма
приходить земля благословенна
плине і вже не дарма
ми… ми висипаємо на чорний камінь
все що тінню можна назвати
лишиться всього кілька грамів
того що можна насправді кохати
точиться… біль точиться соромом
за колишніх коханок і людство усе
дощ розливається спомином
день підхопив і несе
там… де вмикають зашморги
об шию не дарма вибриту
я віднайду своє серце
із грудної клітини вибите
а за сонцем… прийде справжня хмара
із якої поллється кришталь
ми за любов покарані
наче за світло червону вуаль
ллю проливаюсь кров'ю
згустки життя виходять з горла
я розіб'ю сонце рукою
прийде за цим непокора
***
молитись за всіх колишніх жінок
коли п'єш каву уранці без сну
сиплеться сніг як білий пісок
і мріти про весну…
терти руки в очікуванні тепла
надсилати пропозиції та запитання
і сіль на паркеті як божа імла
лишиться тут аж до рання
тарзани і мавки плавають уночі
в асфальтових ріках по всіх-усюдах
колишні жінки як добра збирачі
лиш не зникайте нікуди
можемо створити власну спільноту
покинутих ліжок покинутої білизни
ангел нудоти і ангел скорботи
приходять занадто рано чи пізно…
***
по землі ходить великий ріст
а ти закована у старому домі
вигляд з вікна виходить на міст
і тільки ллється квітневий гомін
натомість мені сняться химерні сни
і я вирушаю кудись далеко за горизонт
наші душі - не полюси
наші долі - воєнний фронт
це залишається завтра ніч
хай ночує і якщо ти знайдеш ключі
то у бога сили позич
і кричи…
***
рясніють іконостаси. пагорби криються папороттю
зростають діти. помирають старі.
вкриваються зранку дерева памороззю.
по шпалам ідуть трударі.
колір сірий. колір протягнутий бджолами.
великодня неділя жінки у хустках.
і коралами і кока-колами.
і могилами древніми. горами ти пропах.
пораються на грядках дідусі.
смалять свої дерева і своє волосся.
голяка розбігаюся по росі…
і вминаю траву і біжу аж до млості.
що із цього напишуть в книжках?
що із цього залишать онукам?
просто страх і чорнявий монах
в двері церкви старої погрюка'
***
медіаресурси.
моїх повік
вентилюю твої губи моїми губами
я прокинусь
гляну на світ
і забракне тіла сказати словами
про всі ті невимовні склади
я б до зараз їх не промовив
ти вже хочеш іти – іди
тільки досить стріляти мені у скроню
я ще буду кілька хвилин у ефірі
звук мого телефону походить на крики
всі ці медіафайли з твоєю участю
назавжди лишать слід на моїх повіках