Варвара Черезова / Божеволіє Осінь...

Божеволіє Осінь, відчувши зимове свавілля,

Місто спить тисячами, мільйонами сірих домів,

На узбіччі дерева лиш свідки німого безсилля,

Я втікаю у ніч – за лаштунки сльозливих дощів.

Небо впало в калюжі і всотує сірі краплини,

Кораблі падолисту мандрують струмками з дощу.

Не жалій мене, Музо, бо я вже давно не дитина,

Тільки знай, моя мила, тебе я вже не відпущу

Не мовчи, магнітоло, заграй мені щось романтичне –

Про щасливе кохання, дорогу, самотнє авто,

Що ця осінь надовго, а може дай Бог і навічно,

І ми будемо разом, і нам не завадить ніхто.

Третя ранку, і втома підступно упала на плечі,

Подушок просять скроні, а тіло дивана і сну,

Відкладаю до завтра свою незакінчену втечу

і незнану ніким персональну безжальну війну.