Євгеній Лущиков / ЩОЙНОЗРУЙНОВАНАНОВОБУДОВА (2006)
* * *
я хочу щоб мене
всмоктало у брудну каналізацію
там на багато природніше
там весь бруд що має
бути тут
він тут але у збочених душах
я на жаль Великий
для раковини і труби під нею
тому доводиться корпатись
у запльованій калюжі
там теж вистачає збочених душ.
* * *
* * *
я осідлав свого велосипеда
південний вітер бив у спину
тонкий вітер ніс запах каменю
і запах такий як у душі
кам’яний пил такий як у душі
усе камінь
назад я їхав вітер був північний
* * *
Людина Без Серця
я розрізав собі
груди
вийняв рожевуватий
мішечок
і розірвав його
там сніг
холодний
і не розтає
я його викинув
іду по дорозі
усе все одно
не маю болю сліз
ігнорую сонце
природу
тебе зустрів
і плюнув тобі під ноги
«а ти хто?»
«людина»
«а я вже напевно ні»
* * *
* * *
Синій ледь прозорий туман
Теплий і ясний
Жовтий потік незрозумілості
Між нами
Чотири стіни і повітря достатньо
Щоб вмерти
Жити для когось щоб швидше
Забути когось
Жити
Щось таке приємне лине знадвору
Рожеве
Сонце синь і блідніть
Важкість і відчайдушність
Видих
Політ падіння
Буде біль буде біль
Колись
Солодкий подих південного повітря
Сум за кимось
Хитка земля й каміння
Білої черні
Стрибок у смерть
Живої людини нашого часу
Плач кам’ного серця
Перед добрими очима злісної байдужості
End.
* * *
* * *
Страшно дивитись на церкву вночі,
Якщо раніше ти її ніколи не бачив.
Страшно дихати тьмою червоного ранку,
Якого ти навіть не чекав...
Легко розбити скло на серці
Іншого непотрібного створіння –
Легко та страшно.
Приємно пірнати у білу синь
Яскравого неба влітку.
Приємно думати під непомітною
Тінню великих дерев.
Огидно кидати розпач у думки
Іншого непотрібного створіння –
Чудово і огидно.
Таємниче слухати шорохи ночі,
Коли ти лежиш вдень у своїй кімнаті.
Таємниче відчувати потяг
Позаду своїх думок.
Загадково думати, що...
Та взагалі думати – це
Загадково та так відкрито.
Природньо існувати серед людей,
Але з часом набридає це заняття .
Природньо дарувати посмішки людям,
Коли ти цього не хочеш.
Так потрібно робити, якщо не важко:
Та я лінуюсь –
Природньо і сковано.
Легко бігати по колу позаду всіх,
Коли твоїх поразок не помічають.
Легко набриднути собі,
Відігнати себе від себе.
Важко думати, що ти вже не...
Та так, напевно, і потрібно
– важко і легко
* * *
* * *
Уласові Довбенку
Письмо нікому не потрібне
Зелена книга
Гордості немає
Марні принципи ідеї
Горе і біда
(сім'я)
Невдала думка
Поганий вчинок
(мав би бути мій)
Ви виграли у мене перегони.
* * *
* * *
Ми троє йшли
Вони ішли по стежці
Я йшов по снігу
Куди ми йшли
А хто вони?
Не лізло в голову мені
Сніг залазив у черевики
Було приємно
Вони і далі йшли по стежці
І хіба вони могли зрозуміти
Що таке життя?
Ми троє йшли
Вони щось розмовляли
Я слухав до машин
Куди ми йшли
А хто вони?
Не лізло в голову мені
Голова набилася звуками
Це була музика
Вони далі розмовляли
І хіба вони могли зрозуміти
Що таке життя?
Ми троє йшли
Вони ішли а я летів
Я з вітром подружився
Куди вони пішли?
А хто вони?
Не лізло в голову мені
Голову навіяв вітер
Це було чудово
Сморід знову був повсюди
Вони так і не зрозуміли…
* * *
* * *
ловлю нервово махаючи руками ніч
чернь непроглядної темноти втікає
крізь ранок із новим сонцем
нічого страшного:
я ж то знаю шо ніч повернеться
вимахуючи новою сукнею
тому лаштую пастки.
жаль що любов має червоний колір
не чорний
сука хутчіша за ніч.
* * *
* * *
ми за одним столом
у нас дві тарілки
такі як я люблю
великі і просторі
ми мали на них пісну картоплю
і купу приправ
і кетчуп
перець індійський
перець горошком
перець мелений
авокадо
кмін
я мав навіть корицю і ваніль
але
моя картопля смак
мала штучний
мівіни
а
твоя пахла життям?
Тому я й застрелився?
* * *
* * *
чиїсь руки вхопили мої ноги
не просто так
вони викручують мої ноги
ноги болять
я зціпив зуби і мовчу
чиї це блядь руки?
чиїсь мокрі руки тягнуть
тягнуть мене у воду
в солону воду
місяць на тій воді синій
я вже не маю сили опиратись
чиїсь руки тягнуть мене
до старої шибениці
шнурок порвався
але блядські руки не милують
ну і нехай
чиїсь руки заливають біль у серце
мені
тече біль розжареним залізом
здається я впізнав ці руки
я ж бо їх люблю.
* * *
Я Не П'яний
духота
холод по тілу
ніч чи вона тільки наступає
білль
голова крутиться
ломить ноги
я маю страх
боюся закривати очі
закриваю –
щось (дерев'яне)
пливе
пливе у повітрі
б'є боком по обличчю
злітає
обертається
воно – куля
ні – ромб
ні – піраміда
чорне
зникло (дивно?)
щось нове літає
важко дихати
спалахи
жовті
сині
червоні
очі болять
піт
вода?
фігури пред очима
жирні
гидкі
філігранні
тонкі
Адаптація?
0
я – чужак
ріка
водопад людей
голови руки ноги очі очі очі очі
очі
трупи?
коридор
я намагаюся не дихати
плаваю ногами в повітрі
скидаю штани
ноги впали на землю
а я?
* * *
* * *
я замкнувся в туалеті
я знов керуюсь світлим почуттям
і страхом охоловши в миснику
кохаю кохаю мовчу виривається:«блядь»
і тиша знову западає вічність
час
секунд потік
та в мене ж тіло є прекрасне
а в туалеті страшно ні?
тоді я закриваю рота
і згадую лише як гарно пахне сіно
і знову «блядь» злітає з уст
і уявляю на стіні картину
яку художниця малює верх ногами
чудово гарно пролітає десь в мені
а поряд:«блядь»
вона намалювала
і корабель поплив по хвилям
«блядь» забула доточить вітрила
І знову весла треба витягати
Гребти вперед і прокидатись
Мовчати і головне не слухати…
…блядь.
* * *
Відкинуте У Бік
іде іти іду
ходім
і в серці:
біль – щось рожеве ніжне
ніжність білизна
тепло-холод і
тепло сніг кров
венозна артеріальна
глина кисень СО2
радість байдужість
біль інша вже
слабість сила і
сила слабкості
слабкість ніг і рук
гармидер.
* * *
Депресія
промокло все
і листя обліта
і виліпив і склеїв
із листя серце
жовте і хрупке
жовте сумне із сумом
розлукою
те серце в грудях
не ховав
депресія
агресія
і
спокій
чимдуж біжу кульгаючи
бо страх
і давить в голову
не біль
щось схоже
але не біль то
шось вигадую
депресія
агресія
і
спокій
пригнічення закриває
очі пусті-пусті
і
б'юся головою об асфальт
вологий
сліди
сліди
і
знов депресія
зникає спокій
і
я вдягаю капці
і
бачу
посмішку
і
закриваю очі
щоб забути все
і
лиш згадати через тиждень
…я впадаю в спокій.
* * *
* * *
пахучим листям обмотую обличчя
вдягаюсь тепло
взуваю гумові кеди
вимикаю світло
відчиняю вікно
затуляю штори
вмикаю музику і ставлю Repeat All
викидаю телефон
б'ю себе по голові (вибиваю пам'ять)
так я створюю ідеальний світ.
* * *
Radiohead
я щойно з музикою був
один на один
вона зваблива сексуальна
вона мене домагалася
ми мали акт статевий
секс у нас був
тривалий і довгий
насолода
вона мене ґвалтувала
оргазм мене
переповняв
в середині щось бігало в мені
як навесні струмки живі
…в кімнаті темрява
і музика мене ґвалтує
але ні я сам віддався.
…я за безпечний секс
із якісним партнером.
* * *
* * *
я люблю рожевий колір?
мабуть так
рожевий лагідний колір
той що був на нігтях
лагідних пальців
рожевий колір
це він подобається мені
рожева хустинка
на твоїй голові
я люблю тебе рожевий кольоре…
…найбільш за те
що ти добрий
мабуть ти пацифіст
ти мене зрозумів
і більше не нагадуєш кров.
* * *
* * *
пострибати на матраці
будь ласка
в мене болять ноги
побігати по полю
будь ласка
мені вистачає музики в душі
відімкнути кватирку
будь ласка
в мене достатньо свіжих думок
походити під дощем
будь ласка
я за…
* * *
* * *
калюжі-дзеркала
дзеркала не вміють брехати
брехня часто тоне в калюжах
із брудом
на дні
а потім встає.
дурня якась.
* * *
* * *
холодна жаба хоче бути птахом
на дереві вона сидить
але не птах ця жаба
бо пригнути в повітря страх бере
та жаба жде чогось чекає
«напевно низька гілка ця»
і лізе вгору до верха
вилазить
ловить вітер
найвища гілка
жаба – птах?
і жаба ногу підняла в повітря
і вже летить униз
хапається за листя і гілля
але гілля сухе
і листя у руках лишається
і вже земля стрічає жабу
а птах лишився в мріях і душі
холодна жаба геть похолодніла
* * *
Сугестія (1)
ось так як зараз палять дрова люди
палили й тисячі століть тому
палало і палає пекло так
бруківка швидко ізшліфується
і проросте трава в асфальті
затопчеться й помре
рости дерева будуть ввись
сміятися ми будемо із них
а там дерева нас не чують
шматками небо буде падати на землю
і все довкола синім буде
лише дерева у вогні горіть не перестануть
залізо з неба вчорашнього
потемніє
і ржа покриє усе небо
сугестія окутує душу.
* * *
Рідне Стерво
непосидюче й грайливе
живе
лазить по стінам в душі
ріже нігтями груди
стерво
стерво
стерво
влазить в голову
перевертає усе
весь порядок
усю бібліотеку
воно біситься і бісить
стерво
стерво
стерво
диктує мені переконливо
б'є мене із середини
мене
ранить без жалості
стерво
стерво
стерво
гермофредит із фарбованим
сивим волоссям
наге і нагле.
ріднестерво.
* * *
Інвізібл Мен
Обмазаний і глині
В пилюці брудний весь
обвалений. Чоловіче хто
ти?
Твої ноги босі брудні
а ти сам боягуз. Вічно
закоханий хто ти
чоловіче?
Нервовий весь біль у
тобі. Ти мовчиш
чоловіче.
Мовчи чоловіче з уяви.
* * *
день тихий і ніжний
я тиха розмова в темноті
і небо світле
і хмар нема щоб політать
без хмар немає з ким зіткнутись
без хмар упасти неможливо
з хмар на землю
крізь небо розкидаю погляди
а землю дзеркалом вкриваю
спів тече рікою
ізвідтивнікуди
на простирадлі
чорні квіти
на квітах бачу я росу
роса блищить це жах
роса із каменю
і квіти хиляться донизу.
* * *
* * *
відлупцьоване почуття біжить
і фарбою білого кольору
розписує огорожі народною творчістю
відлупцьована гордість плететься
і фарбою білого кольору
замальовує народну творчість
ображена огорожа плаче
не фарбою і не білого кольору
а простими слізьми.
* * *
Відчай
збиратиму жир із масного волосся
у склянку брудну
і питиму сік томатний з капусти
чи просто гидкий
битиму глину руками чужими
дивитимусь в дзеркало в бік його темний
і їстиму кисень з азотом ночами
дивитимусь
мовчатиму і буду
потім сцяти через вікно на стелю
і дихатиму і буду
і все.
* * *
Як Пахне Волосся
(поема дивна)
Пекарня пахне не так як пісок із хлібом
Черствим хлібом
Білим хлібом
Чорним хлібом
І батоном
Вода дощу пахне не так як із калюжі
Вона пахне
Вона ніби жива
Вона ніби живе
Сніг не пахне і холодний не такий як пісок
Пісок смердить
Пісок лізе в очі
І розсипається
Фарба збиває з ніг кидаючи на підлогу
Або вкладаючи на м'яку перину
Але правди в ній немає в будь-якому разі
Колір задрипаного совєтського тролейбуса
Живе своїм життям
Дружить з асфальтом
Не знаючи духів
Сидить в депо і свариться з голубами
Піт фарфорової балерини
Пил на ногах її партнера
Їх сміх
І легкий ляскіт босих ніг.
* * *
Я хочу поспати під сонцем
Невже вмерло розжарене сонце? Я збився зі свого рахунку скільки днів я вже не дивлюся в небо, бо на землі не бачу тіні.
Брудний сніг на даху повертає зиму мені. Непотрібна, холодна зима. Я бажаю весну забуту чи, може, просто відкладену?
Знову дурні думки самі собою вкладаються в порожню шухляду голови, шухляду, з якої щодень Хтось краде думки, ніби позичає, та мені не шкода, прошу – беріть!
Намочив ноги в брудній калюжній воді і горло знову починає боліти. Крах! Крах моїм планам оголеним поспати під сонцем.
Ці тонкі, покручені життям гілки затуляють вид із вікна, хоча – нехай, я не хочу дивитись на лайно і сміття.
Проте віра ще є, залишається.
І я вірю, що світло проб'ється на землю і я зможу голим поспати під сонцем.
Зґвалтоване небо
(про проблеми екологічні і життєві)
Новий ранок, а здається, що старий. Сонце – те саме, що й вчора на заході, а небо інше – зґвалтоване!
Сонячне проміння легко ріже озон і нормальне повітря. Небо запливає
ненависними хмарками, з яких капає бридота, намагаючись нагло забруднити висохлу від холодних променів землю.
Надія дивиться в небо. Довго. Але швидко стає мрією.
ОК!
- Небо, і тобі не соромно? Тебе ґвалтують кожен божий день; і ти терпиш? Ти надзвичайно, з такою легкістю, розставляєш ноги…Я дивую тобі дивом дивним наче дивакові. Звернись до міліції. Чи ти, може, ше одна сука?
Небо, прощай. Я в тобі з радістю розчарований. Ти – шльондра. А міліція, можливо, і допомогла б…
Я спалюю небо. Я – інквізитор.
Мій друг четвероногий
Давня мрія мати друга стає реальністю. Всі гроші, назбирані і зекономлені мною, - в кишені і надійно прикриті моєю рукою. Я йду на ринок вибирати друга. Чому всі друзі такі дорогі? Ні, ось я знайшов собі найкращого (мабуть, бо найдешевший) друга. Кудлатий песик кишенькового розміру, може, він ще підросте?...добре, ще лишилися гроші на харчі для мого друга.
Всім чомусь смішно – шо я, такий високий, ношуся з кишеньковим псом, ну і що з того, що ви маєте великих і кудлатих, які тягають вас на повідку, на яких ви витрачаєте більше грошей ніж я на себе… ну той що!? Проте, я маю друга, малого, зате вірного.
Так… тепер я знаю, чому він був такий дешевий, бо він якийсь хворий, невже ж здоровий так швидко перестане дихати? О мій любий друже! Ти перестав дихати і так класно виляти своїм хвостиком, та ти лишаєшся зі мною.
Фу, мій малий друже, ти чомусь смердиш і чомусь линяєш прямо зі шкірою, друже мій. Я ж не хочу вірити, що ти помреш, правда ж будеш жити? Так і ти, певне, з почуття якоїсь відповідальності незворушно супроводжуватимеш мене в мандрах до мого кінця і, повір мені, ті мандри стануть для тебе великою і корисною розвагою.
Про очі
Очі – це цінний дар, який боляче втрачати, ше і дуже страшно (навіть думати про це). І, напевне, дуже радісно його отримувати тим, хто його не має або ж просто віддав-позичив комусь.
А що робити з очима закоханих людей? Це ж жахлива зброя для них самих.
(Хто цього не пережив, не зрозуміє)
Ця зброя – як ота бомба, здається нейтронна, що вбиває все живе, лишаючи будівлі і т.д.і т.п. Так очі знищують мозок (він всихається), вбиває серце суїцидом (воно ослаблене і лопається під тиском блядської крові), душу, яка шукаючи спокою, так тихо і по-підарськи вилітає з тебе, а твоє тіло лишається цілим і недоторканим.
Очі (твої, мої, та будь-кого), якщо закохаються, вражаються вражим і блядським коханням, а потім носять за тобою повсюди її (його) обличчя, її (його) статуру, її (його) кожну деталь. А ти, блядство таке, божеволієш, да-м, хвороба ця, трястя її матері, смертельна, як СНІД.
Я й сам хворію, і по-троху починаю відчувати, як мозок всихається, в серце б'є все сильніше й сильніше ця блядська кров, і душа гримить у свої запльовані двері. А тіло, нікому непотрібне продовжує існувати, ціле, недоторканне, майже як депутат.
Якби ж я знав, коли треба було закрити очі, то я б їх розкрив би ще ширше.
Мій кращий друг – Я
(учнівський твір)
Мій друг – Я.
У нього немає тіла.
Немає свого стилю у одязі, зачісці, і взагалі вони йому непотрібні.
Слухає музику Einsturzende Neubauten i Coil .
Живе явно не в королівських апартаментах – у моїй душі, хоча вона і не простора, скарг від нього ше не було.
Вікон в його кімнаті взагалі немає – їх заміняють мої очі. В них дуже важко побачити гарний пейзажик, проте гівна вистачає.
Стіни чудово оформлені – постери, надзвичайно темні і містичні, а резон вішати яскраві і багатообіцяючі? – все одно там до бісиків темно, тим паче, Я – живе втілення декадансу.
Його кімната дуже близько до серця, тому Я дуже часто допомагає мені знайти правильний шлях-дорогу, а іноді просто стежину у вирішенні різних проблем.
Сам Я дуже любить поезію. Незалежну і сповнену почуттям.
Взагалі-то Я дуже скований і дивний, проте мені завжди вдається знайти з ним спільну мову.
2005-2006. ЖОПЛ