Євгеній Лущиков / Курс "Теорія і практика віршування"
Цвіт нації - вісімдесят дев’ятий
І чорна заздрість гнів утік
Гуляє місто всі ідуть на свято
Усі ідуть на поле і на тік
Кипить робота біг біжить
Омиті коси у зерні
І шепіт в крик кричить
Усі... погинули у ядерній війні
* * *
* * *
Убиті голі і смішні
Всі посинілі всі солдати
Всі незнайомі всі чужі
Всі повкладались спати
Як мають всі хто ожили
Як всі хто не згодився спати
Убиті голі і смішні
Всі посинілі всі солдати
Убиті голі і смішні
Їх почали вовки кусати
Їх почали птахи клювати
Всередині душі-тюрми
Убиті голі і смішні
* * *
Запльована дорога - діло рук машин
Укрийся вмерлою ялиною
Давися шумом з м’яса й шин
Бо не поївши в пекло ми полинемо
А потім сміттєноснії колеса
Які в руках каміння визріли покірними
Які не бачили морського плеса
Від того лиш містам лишились вірними
І дикі чорні очі чорні очі
У чернь землі закохані й замріяні
І біс з очей до неба скочить
І очі задихнуться віями
* * *
Сни сірими мишами сняться
Втікають в нори під дощем
І очі снів горять вогнем акацій
Чужі тіла багато тіл одне лице
У сні родилася вдовиця
Від сну прокинувся вночі
Він втік до лісу по кислиці
Його чекають випити сичі
* * *
Маленькі крила у стола
з’явились зранку і відпали
їх гниллю цвяхом цвяхували
аж очі лізли до чола
та крильця вже не прижилися
і пальці змолотили в кров
аж раптом крильця у коров
поліським лісом розрослися
і раді стали хазяї тепер
гадали сфінкс у них з’явився
та стіл образився і зжер
корову – крила не згодився
сирою з’їв тому і вмер
та все ж без крил бідак лишився
* * *
Кохання кров’ю білою родилось
По нирках вдарило у жовч
Легенями пройшовся ковш
Від екскаватора і змилось
По-новому на ранок відродилось
Коли кувало в голові я йшов
По ребрах бив розгонив кров
Яка вночі у сні все снилась
Кохання о моє кохання миле
Ти в баби Дусі й в магазині є
Я проміняв останнє мило
Аби лиш зачерпнуть тебе
Посмакувать мов масло шилом
Аби всім довести що ти живе
* * *
Жорстока шерсть вросла у середину
І стала важким ланцюгом
Жорстока шерсть – і ще година
Я буду битий батогом
Бери мене дави не трісне ланка
У ланцюга що тіло оповив
Що шерстю тіла називався і бажання
Які в ставку на серці потопив
Більш не воскреснуть в давніх мріях
В чужих руках
В чужих тілах
І під ногами десь на віях
Вони вже вмерли їх нема...
* * *
* * *
Я витримав вино не перший рік
Все друзі випили собаки
І кожен тост за упокій прорік
Подарували чорні маки
Всі мої друзі полягли
Мов скошена трава мов обри
Лиш я у пошуках імли
Бухий поплентався за обрій
* * *
Іти на перехрестя – жовта зебра
Кусати зуби лапою собака волохатою
Стежиною біжить і ребра
Її крізь горло лізли хатою
Я уявляв її великі бегемоти
Чи то гіпопотами
Списали стіни нотами
Для біса й його мами
* * *
Жито зелене зеленеє
Мій ніс різав його озон і черево твоє
Твої гарячі долоні і підкорював еверест тебе
Мрії на ніжних руках
Зеленого жита
Між рук кострубатого часу
На грудях поля порослого
Житом зеленим
Воно зеленіє
Я достигаю
І вітер обвиває мене і блиск мій
Всі яблуні ховалися далеко
У далеких мріях
Уява ширилась
Зірка усього життя
Єдині ми вірні ховалися
Від волокна і променів
Розжарених пекучих м’язів
І правду ми шукали
Сховану в тобі а ти в житі зеленому
А правда та на здачу
Сім гривень двадцять три копійки
В бачили ми діаманти
Згорілі в стратосфері ізоляції
І бриз східного лісу
Я метанію у тобі
І жито шепоче зеленню і певно кислим смаком
І небо розрізали ниткою майже навпіл
І там синя кров і там кістки білі
І жито зелене зеленеє
Вагітне тіло плоть вагітна матінки земля
І тіло вагіни матінки земля
І жито зелене зеленеє
То кажуть на очі приємно
І в ньому теж приємно
Купатись плавть і пірнати
І голос звідти чути
У житі зеленому
Дим і телюбо неба
І вітер холоду колотить світ у житі
І дух жита колотить у тобі
Ще жовтим мною у тобі
І тобою від того пожовклою
....