Зорян Безкоровайний / «Нам пощастило створити власне Файне Місто»
Зорян Безкоровайний — винахідник Тернополя. Не того, що адміністративний центр сусідньої області, такий самий сірий і нудний, як будь-які інші адмінцентри. А того, що Файне Місто. Свій Тернопіль — романтичний, невгамовний, фестивальний, літературний, музичний — Зорян творить давно, свідомо і наполегливо. Вигадані ним топоніми приживаються, а міфи й байки вдаються настільки правдоподібними, що їх сприймають як історичні факти. Започатковані Безкоровайним і його друзями фестивалі, мистецькі формації, музичні гурти наповнили Файне Місто сучасною живою культурою. Як твориться тернопільський феномен, Зорян розповів у ексклюзивному інтерв'ю «Галицькому кореспонденту».І ще — днями Зорян потішить франківську публіку добірною музичкою гурту «Nameless». Концерт тернополяни відіграють 3 травня у «Химері», і це буде дві години авторської музики на блюзовій основі та кілька кавер-версій на пісні Девіда Боуі, «Pink Floyd», «The Beatles», «Velvet Underground», обіцяє Зорян.
— Від чого ти відштовхувався, починаючи свою містотворчість? З якого матеріалу доводилося будувати Файне Місто?
Щоб краще зрозуміти феномен Тернополя, треба трохи повернутися у його історію. Кілька сторіч, аж до приєднання Західної України у 1939 році, Тернопіль населяли три майже рівночисельні общини — українці, жиди та поляки. Жили громади осібно, рідко перетиналися у суспільно-громадських та культурних справах. Поляки здебільшого займалися адміністративним керівництвом, жиди — торгівлею та ремісництвом, а з українці складали левову частину робітничого люду та обслуговуючого персоналу. Таке собі кастове мікросуспільство. З тодішніх міських газет можна довідатись, що громадське та мистецьке життя Тернополя було хоч і насичене, але дуже сегреговане у національних секторах — «три в одному». Проте, думаю, Тернопіль тоді мало чим відрізнявся від звичайних провінційних міст Західної України.
Усе змінила Друга світова війна. Сучасний тернопільський міф говорить, що місто визволяли двічі. Перший раз німці відступили без бою, але забули на залізничному вокзалі дві цистерни спирту. Зрозуміло, що за кілька днів відбувся нищівний фашистський контрудар… І от вдруге Тернопіль визволяли уже півтора місяці, а через запеклість боїв місто прозвали «маленьким Сталінградом». Ця іронічна байка мала б щось пояснити, скажімо, чому після визволення у Тернополі залишились живими менше тисячі довоєнних мешканців, були зруйновані майже усі будівлі. Місто треба було відбудовувати не лише матеріально, а й ментально. Рецепт відновлення радянської доби усім відомий — завізна інтелігенція і місцевий пролетаріат плюс масова індустріалізація. Тож не дивно, що на початок 90-х років у Тернополі не було жодного україномовного музичного колективу, не відбувалося жодних цікавих подій, окрім освячених радянським офіціозом. Особливо загострилась криза зі здобуттям Незалежності, адже значна кількість «завізної» інтелігенції вирішила чкурнути звідсіля, заводи здебільшого зупинилися, а пролетаріат вилився на вулиці у вигляді всілякої цвиркаючої голоти.
— Звідки ж узявся «тернопільський феномен», які його основні складники?
Я особисто вбачаю під поняттям «тернопільський феномен» той ґонор і самоусвідомлення, яке почало з'являтися у головах наших міщан від початку 90-х минулого сторіччя. Розумієш, Тернопіль за часів совка зірок з неба не хапав — невелике провінційне містечко, практично стовідсотково наново укомплектоване мешканцями після війни. Багато люмпен-пролетаріату, усіляких жидків і провокаторів. Словом, нічого конкретного і нічого особливого. Довелося наново творити мікрокосмос цього міста. От тут, думаю, і сталося те, що я схильний вважати «тернопільським феноменом». Місто поволі вилікувало себе само — зсередини.
Почалося усе, як водиться, з поетів — вони утворили першу незалежну мистецьку спілку «Західний вітер» і своєю діяльністю показали перші приклади самоорганізації. Потім долучилися музиканти-самоуки, художники-самородки, театрали, неформали, і за якийсь час життя в Тернополі набуло карнавальної атмосфери. Усі раптом відчули себе «тернополянами в першому поколінні», бо розуміли, що нове обличчя міста твориться зараз і ними. Тернопіль потребував нової міфології, топонімічних назв, образів, романтизації. Я свого часу назвав мальовничі схили на березі Тернопільського озера «єлісями» (наївно натякаючи на Єлисейські поля у Парижі, і тепер ця назва загальнопоширена, прижилася у Тернополі. От уяви собі — колись мене не стане, а цю чудову місцину тернополяни і далі називатимуть Єліся. Таке самоусвідомлення стає чудовою мотивацією для роботи — нам пощастило створити власне Файне Місто Тернопіль ТМ з його фестивалями, клубною атмосферою, великою кількістю мистецьких угрупувань різних напрямків.
— Яку роль в цьому відіграв хіт «Братів Гадюкіних» «Файне місто Тернопіль»?
Пісня «Файне місто Тернопіль» якоюсь мірою є частиною цього процесу. Тоді, коли вона була вперше виконана, то звучала швидше авансом з боку Сергія Кузьмінського (лідер «Братів Гадюкіних» — ред.) нашому містові. Тільки його мистецька інтуїція на початку 90-х років уже минулого століття могла розгледіти у тернопільському захолусті щось особливе. Тож не дивно, що пісня «Файне місто Тернопіль» стала не просто неофіційним гімном, а своєрідним брендом, який гордо несуть тернополяни за межі свого міста.
Нещодавно група молодих вдячних тернополян звернулася до міського голови з ініціативою присвоєння Сергію Кузьмінському звання Почесного Громадянина Тернополя — зараз підписи на підтримку збирають.
— Ти мав якісь орієнтири, враховував чужий досвід, організовуючи культурний процес у Тернополі?
Якщо Тернопіль у новітній історії і був містом, то «файним» його довелося робити за участі усієї мистецької громади. А для того, не маючи особливих здобутків у міській історії, треба було без зайвої зарозумілості вчитися у інших регіонів. Думаю, у цьому сенсі Івано-Франківськ мав величезний вплив на Тернопіль. Пам'ятаю, як у 1996 році познайомився з вашим гуртом «Фактично Самі» — це був переворот мого світогляду. Саме Бирчак та Артим мали значний вплив на формування тернопільської електронної музики (ZSUF, Electrostatic Death, «Зелені сестри»), яка сьогодні є явищем самодостатнім. А франківська богемна атмосфера тих років стала для мене взірцем організації мистецького процесу.
— Який головний результат твоїх зусиль, в чому він утілився?
Усі ідеї та досвіди були реалізовані, врешті-решт, у мистецькому об'єднанні «Рейвах». Це така міжконфесійна мистецька громадянська спілка, яка поставила собі за мету оперативно реагувати на сучасні запити і створити у Тернополі так званий «замкнутий мистецький цикл», щоб не змушувати місцевих талантів шукати київської прописки. Скажімо, на початку 2000-х «Рейвах» займався розвитком фестивального руху не лише в Тернополі, а й поза його межами; розвивали синтетичні напрямки мистецтва (експерименти з відеоінсталяціями та музикою, літературно-музичні композиції, театралізовані перформенси тощо). Коли ці речі стали звичними і за них навіть почали платити гроші, ми взялися за розвиток клубного руху в Тернополі. Сьогодні у нас існує 5 клубів, що спеціалізуються на живій музиці, літературі, кіно та театрі, ще п'ять — на електронних вечірках. В Тернополі щодня що-небудь відбувається, тому аудиторія набула дивовижної різноманітності. Так що карнавал триває завжди.