Петро Гнида / вірші

ДІВЧИНА-ІНДІЯ

Ах як пахне твоє волосся!

(або краще ох).

Навіть в Індії

Я не бачив

Таких дівчат.

Хоча з Індії, мабуть,

Твоє коріння.

Я не заглядав

Тобі під спідницю,

Хоча певен, там є

На що подивитись.

Навіть в Індії

Я не бачив такого.

Ти ходою своєю

Мене різонула,

І сховалась за обрієм,

Як мана.

Я до Індії,

Чуєш, твоєї

Віднайду таки

Коли-небудь шлях.

***

немає порятунку

від осени

коли на щитах літо

принесено в жертву

легені тоді мов двір

прохідний

начинені вітром

і пустирищем

де заблукані пси

брешуть

мов на друге

пришестя

тіло моє

мов лук натягнений

де тятива завше

бринчить стоголосо

і стрілою летить

просто у яблучко

тіло твоє

білим пухом

спадає

на долоні

мов одноразова

сніжинка

що від жаги

губ моїх

зазнає смерти

білим полум”ям

незагашеним

вгамовуєм пристрасті

недочасні

щоби переболівши

дощем і снігом

назавше залишитись

вірними собі…

* * *

ДІВЧИНА МОЄЇ МРІЇ

Грає вітер твоє волосся,

Як листя клена,

Коли виходиш з води

Напів-нага.

Так сонце сходить

Недільного ранку.

Лиш черлена твоя краса

Заяріє над горизонтом,

Оживає світлом день

Від нічної втоми прокинутий.

Грають полохливі перса,

Солодкими краплями стікаючи долу.

Вже сонце в зеніті твого тіла стало,

Зійшло на білу поляну

Золотим полумиском.

Сотні променів тягнуть руки.

Вогненними язичками раді б

Втамувати спрагу

В тіні твого лона

Виходиш з води, як сонце.

Сушить вітер твоє волосся,

Коли стоїш прекрасна

У первозданній своїй красі.

* * *

Я підіймаю келих

Не за тебе і не за нас.

Розлилось вино багряне

По скелястих берегах.

Чайка скигле вдалині.

Море, сонце, сині очі;

В снах пророчих

Ти наснилася мені.

Білий вітер руки крутить.

Ти куди од мене йдеш?

В синім морі горизонтом

Я відходжу по світах.

А весна цвіте у серці;

Пінний блиск в очах твоїх.

Я люблю тебе, як люблю

Присмак солі на губах.

* * *

Цей дощ, як чортове насіння,

Тобі мене не принесе.

Впаде в ріку вечірня зірка,

Або в траві сльозою заблищить.

Цей дощ, як тисяч хитких слів.

Як ще не складених ніким пісень.

В душі чиїсь, напевно, проросте

Тернями із солодких слів

Або ж навік завмре сльозою

Набухлою од спогадів і снів.

Цей дощ, як чортове насіння,

Об груди кам”яні розіб”ється чиїсь.