Фестиваль ГОГОЛЬFEST / Пригоди дніпропетровців на Гогольfestі
У Києві завершився фестиваль Гогольfest – «Сорочинський ярмарок» сучасного мистецтва України. «КП-Дніро» вирушила до Києва: на інших подивитися і з'ясувати, чи знайшлися в Дніпропетровську творці, готові гідно себе показати?
Гоголь – це наше все!
ЮНЕСКО оголосила 2009 рік «Роком Гоголя». Факт визнання міжнародного значення геніального письменника і драматурга, що об'єднав творчі риси двох слов'янських культур і відкрив цей синтез світові, вже другий рік поспіль надихає учасників експозиції Гогольfestа. Зрозуміло, що сюжети не вичерпуються особою письменника, але все-таки Гоголь домінує. Тут є Гоголь, вимазаний в шоколаді і Гоголь, схожий на Д'артаньяна. Гоголь, намальований на грошах, капоті авто і далі скрізь. Гігантська голова Гоголя, зварена з листового заліза. І величезні шинелі на коліщатках (пам'ятаєте? «Всі ми вийшли з гоголівської «Шинелі»), які, ніби примари, рухаються «Містецьким Арсеналом», лякаючи вразливих відвідувачів. Самому Миколі Васильовичеві, припустімо, на Гогольfestі могло би сподобатися – у нього все було гаразд із почуттям гумору. У відвідувачів без цього почуття або просто непідготованих, експозиція викликає дуже різні реакції. Вважати «це» мистецтвом чи ні – кожен вирішує сам, а ось культури деяким глядачам точно бракує. «В Україні нікому на*уй не потрібний талант». Картина, де прямим текстом зображений цей крик душі – теж частина експозиції. Нижче, фломастером, приписаний глядацький вердикт: «Особливо такий, як тут». Воїстину, образити художника може кожен. А зрозуміти…
«Я теж так можу!»
З іншого боку, зрозуміти відвідувачів теж можна. Гогольfest, який покликаний бути «територією без догм» і вікном для України в Европу, а для Европи – до України, проходить лише вдруге. А поки - не звик пересічній українець до модерн-арту. Не знає, що його призначення – не стільки радувати око, скільки чіпляти і розбурхувати, діяти на нерви, експериментувати. Він (арт) готовий піти на провокацію, викликати огиду, аби струсити комфортний сон з обивателя. Обиватель, як може, захищається. Одна з головних претензій сучасного глядача до сучасного мистецтва, в будь-якому жанрі - «я теж так можу!». Ви мені Мону Лізу намалюйте – тоді поговоримо!
На сцені горять вогнища, лисі відьми танцюють із сокирами і хльостають мужиків банними віниками, на глядачів летять відра води і бризки глини, командує беззаконням чоловік з очима Вія. Що це, вільне трактування Гоголя? Ні, просто «Вовче танго», імпровізація культового пітерсько-дрезденського театру «Дерево». Ні тобі сюжету, ні лібретто. З погляду класичного театру – бардак і неподобство. Дві жінки посеред дії встають і, ображені, залишають залу просто через сцену, йдучи між акторами. Власне, у них немає іншого виходу: ні сцени, ні зали теж по-справжньому немає: під стінками – стільці, в центрі холу – спектакль. Якщо вдуматися, це і є модель сучасного мистецтва: розкішне хуліганство, без меж між творцем і глядачем, місцями – крутий стьоб, від якого, проте, очей не відірвати. Хочеться бути там, разом із акторами, всередині імпровізації. Вловити ритм, злитися зі всіма стихіями, вимазатися в глині, народитися з неї і бути вільним! Здавалося б, все просто: виходь і роби те ж саме, назвавши це творчістю. Напевно, у «Дерева» є багато послідовників? «Є. Але вони не тягнуть!» - стверджує Антон Адасинський, керівник театру. За «неподобством» – двадцять років режисерського досвіду, певний спосіб життя, світогляд, жорстка дієта, щоденні тренування, вивчення всіх можливих шкіл танцю і пластики. А вже потім, досягнувши вершин майстерності, можна поколобродити, не обмежуючи себе існуючими рамками.
Як Україна залишилася без Криму
Денис Штилюк працює в техніці ф’юзинга (запікання розплавленого скла). Організаторам фестивалю навмання подзвонив буквально в день відкриття, отримав запрошення і примчав до Києва. На тлі розділу «Андеграунд» (іншого місця вже не було), де зібрано достатньо похмурі роботи, експозиція Дениса виглядає до непристойного позитивно. У поглядах на мистецтво 26-річний дніпропетровець ґрунтовний і, як на сьогодні, старомодний. Денис вважає, що в творчості обов'язково має бути позитивний заряд, користь, а свої роботи називає «соціальними»:
- Ми часто не замислюємося про себе, забуваємо, як слід жити, чим потрібно пишатися. Я дуже прості речі намагаюся говорити: усі їх знають, батьки повторюють їх нам, люди з цим ростуть, але забувають! А коли бачать в оригінальному втіленні, запам'ятовують надовго.
- Звідки Ви знаєте?
- Під експозицією написано мій телефон, люди шлють смс-ки, йде діалог. Мені подобається мистецтво зі зворотнім зв'язком. Торік показував роботу «Справжній прапор України»: синій лабіринт на жовтому тлі. Під ним залишив зошит, люди ділилися, в чому вони бачать вихід.
- Що написали?
Різне... Мають рацію, на мій погляд, ті, хто пише – просто треба шукати, дивитися своїми очима. Якщо ти шукаєш – обов'язково знайдеш своє, ніхто тобі не зможе нав'язати чуже, непотрібне. Завжди є вихід, його потрібно знайти!
- Справжній прапор. А справжня творчість – це що?
- Багато дуже талановитих людей, які весь час зайняті тим, щоб показати себе: «Подивитеся на мене, подивитеся на мій талант!» Це нормально. Але мені цікаво робити для інших. Ось це – сьогодення! Я бачу, що можу дати людям, і даю якомога більше. Хоча, іноді люди не питаючи беруть.
- Це як?
- У мене є робота «Кольорова Україна» - карта України з кольорових смужок, символ того, що ми всі дуже різні, але – разом. Хтось у перший же день фестивалю відламав Крим і забрав собі.
- Шовіністи великоросів?
- Ні, просто нетверезі люди.
Бременські музиканти? Це по-нашому!
Ще одним «парламентером» Дніпропетровська на фестивалі став гурт «Вертеп». Прихильники впевнені: «Вертеп» - це те, чим би були бременські музиканти, якби жили в Дніпропетровську на стикові століть і говорили українською мовою. Гурт - вдалий приклад сучасної української музики, коли фолк, естрада, рок і гарний смак, змішуючись, не переходять межу, де починається кітч. Торік «Вертепу» захотілося експериментів, новий склад музикантів додав до музичного коктейлю етно-ф’южн, реггі, лаунж і елементи джазу. Але й цього видалося мало: не поміщаючись у чисто музичні рамки, «Вертеп» придумав музично-літературний проект за участі письменників Сергія Жадана і Юрія Покальчука, дніпропетровських поетів Максима Бородіна, Вікторії Наріжної, Макса Паленка, Дарини Важинської.
Тимофій Хомяк, «Арт-Вертеп»: мистецтво в Дніпропетровську розвивається!
Всього дві творчі одиниці з Дніпропетровська на весь фестиваль: чи не дуже скромно?
- Ми просували значно більшу кількість імен. Можливо, ми самі винні: були недостатньо наполегливі. Звичайно, в Дніпропетровську значно більше талановитих людей, які гідно би виглядали на Гогольfest. Дочекаємося наступного фестивалю.
З іншого боку, наше місто ніколи не вважалося за «колиску мистецтва».
- Сучасне мистецтво в Дніпрі є і активно розвивається! Заважає тільки стереотип, який існує серед самих творців: вважається, що проявити себе можна тільки в Києві або Москві. Так, можна проявити, але легко і загубитися. Багато хто, переїхавши, розуміє, що їм не пробитися, і просто перемикаються на інші справи, на жаль.
Чи можлива подія рівня Гогольfestу в Дніпропетровську?
- Тут поки що все-таки немає такої кількості глядачів, яких зацікавить подібний фестиваль. Хоча є нова, втішна, тенденція: «клієнтів» культурних подій все більше, і основною публікою на наших заходах стають зараз не маргінали, не естети – звичайні студенти, молодь, природно зацікавлена в «свіжій» культурі. Це – просто ура! Вони відкриті світові, у них немає стереотипів навіть нашого покоління, яке на 10 років старше. З іншого боку, кожен третій із них збирається продовжувати навчання в Європі, і, напевно, в результаті дніпропетровцем бути перестане.