Юрій Винничук / Таємниці львівської кави від Юрка Винничука
“Най мене наглая чорная кава заллє, тільки я кину місто кохане моє”, – так семантично вдало окреслив Юрій Винничук у пісні для батяра Віктора Морозова споконвічну внутрішню спорідненість Львова та кави. А вже глибинніші зв’язки продовжив у простеженні “Таємниці львівської кави”.
Перевидання цієї книги 2008 року своїм художнім оформленням уже з першої сторінки приносить легіт кавового аромату. Поліграфічна пластика настільки жива й співзвучна зі своєю епохою, що просто не може не зачепити за живе “кавові” струнки львівської душі.
Дискусії щодо походження кави, напевне, вже ніколи не дійдуть консенсусу, адже кава стала настільки “інтернаціональним напоєм”, що кожен народ не проти долучитися до історії її виникнення. Звичний для нас ритуал пиття кави своїми коренями сягає ще минулих століть: “Перша згадка про ширше вживання кави з’являється тільки 1450 року – саме тоді пили каву в Адені, наприкінці століття вона поширилася на Мекку. Про каву в Каїрі згадано у 1540 році. На Сході каву пили спочатку в тіні дерев або на верандах, збираючись гуртами для непоспішних бесід. Звичай сходитися на каву до каварень перетворився на культовий і викликав неабияке занепокоєння мусульманського духовенства, тому-то воно рішуче повстало проти африканського зілля. Адже правовірні куди більше часу проводили за кавою, ніж за молитвами… На початку ХVІ ст. в Мецці розгромили всі кав’ярні, а їх відвідувачів кинули до в’язниці, вважаючи, що кава як збудник викликає в людей невдоволення та схиляє до розмов про політику…”. Не викликала захоплення й популяризація гіркого трунку в Європі. Коли на Сході проти кави відчайдушно протестувало мусульманське духівництво, на європейських теренах табу на каву наклала християнська церква, боячись, що “турецький напій” принесе ісламістські віяння.
“Як тільки не називали каву: і “чорною кров’ю турка”, і “сиропом із сажі”. Однак до остаточної заборони не дійшло. Причина була прозаїчною. На каву накладали різноманітні податки, мито, прибутки від неї відчутно поповнювали скарбницю”, – зі знанням економіки пише Юрко Винничук.
Зрештою, і сьогодні затяті кавомани не дозволяють занепадати ритуалу споживання кави. “У світовій торгівлі за обсягом операцій купівлі-продажу кава поступається тільки нафті, займаючи друге місце”.
Кавою від часу її виникнення захоплювалися, її боготворили. Постійними відвідувачами каварень були такі інтелектуальні світила, як Вольтер, Руссо та Кондорсе. “Нікому не відомий офіцер Наполеон Бонапарт годинами просиджував “на каві”, а якось мусив залишити в заставу свого капелюха, не маючи змоги розрахуватися. Тоді ніхто не звертав уваги на бідно вбраного, нікому не відомого молодого офіцера, який часто засиджувався в каварні допізна”.
У Львові мода смакувати каву зародилася у ХVIII столітті, попри те, що трунок був відомий задовго до того часу. Щоправда, спочатку її пила тільки шляхта, а вже потім звичай “кавування” перейняв і простий люд. Проте найбільшої популярності вона здобула серед апологетів творчої еліти. Як писав Петро Карманський: “Тут бідний український мистець находив у довоєнних часах комфорт: вигідне сидження, тепло, чимало світла, багато часописів, а врешті, цікаве товариство та хвилеве забуття невеселої дійсності – все це за ціну кільканадцятьох сотиків, які він платив за чай чи каву”.
Юрій Винничук:
- Художнім оформленням перевидання “Таємниць львівської кави” займалася Орися Модла. Звичайно, що це видання є значно краще, ніж попереднє. Деякі ілюстрації додав особисто, зокрема ті, які знайшов під час опрацювання архівних матеріалів про каву. До речі, стимулом до перевидання в новому оформленні став вихід цієї праці в Польщі. Нам заімпонувало оригінальне поєднання форми та змісту на якісному папері, тож вирішили не відставати.