Театр імені Леся Курбаса / «Театр в кошику» зібрав два аншлаги у Львові

Під час гастролей у Львові у рамках проекту «Друзі театру» творча майстерня із київською пропискою проказала шість вистав режисери Ірини Волицької. Найбільший ажіотаж серед львівської публіки викликала іще не бачена новинка – вистава «Провина» за п’єсою Небойши Ромчевича. Це перше звернення до драматургії Небойши Ромчевича на українській сцені. Його п’єса «Провина» у перекладі львів’янки Зоряни Гук була опублікована у збірнику сучасної сербської драматургії, що його випустив у світ Національний центр театрального мистецтва ім. Леся Курбаса в Києві. Прапрем’єра вистави відбулася також у Києві 26, 27 травня цього року.

До речі, львів’янам відома іще одна п’єса із згаданого збірника сучасної сербської драматургії, яка знайшла своє втілення на камерній сцені театру ім. М.Заньковецької, це «Професіонал» Душана Ковачевича у постановці режисера Вадима Сікорського. Антологію «Новітня сербська п’єса» запропонувала українському читачеві шість п’єс, які репрезентують різні драматургічні напрямки. Це абсолютно відмінні за форматом, тематикою, стилістикою твори, але їх об’єднує звертання до одвічних людських цінностей, стосунків «напівтонів та відтінків» у складні історичні періоди, коли, здавалося б, світ зруйнувався, все втратило ціну, навіть саме життя…

Театр режисерки Ірини Волицької, заснований 1997 року (до слова, улюблений театр Оксани Забужко), – експериментальний і традиційний, сучасний і класичний, психологічний та інтелектуальний, ритуальний та формальний, фантазійний та реалістичний водночас, а від останньої прем’єри – іще й соціальний.

Мало хто із публіки очікував від «Театру в кошику», що спеціалізується на постановці інтелектуальної світової класики, такої загострено соціальної вистави, як «Провина» Небойши Ромчевича. Але варто згадати, що не меншим було і соціальне звучання оповідань Василя Стефаника, від вистави за творами якого цей театр розпочав свою творчу біографію. П’єса про духовну незрілість персонажів переросла у виставу про незмірність душевного болю, нестерпність існування в умовах приниження людської гідності під час великого суспільного зламу, про неможливість (попри прагнення) бути щасливим у порозумінні.

Надто близькі часово реалії сербського життя під час розпаду Югославської федерації – лише тло для проблем, що їх зачіпає Небойша Ромчевич із такою граничною відвертістю, як це для російської сцени робив колись Олександр Вампілов. Українському глядачеві надто добре пам’ятна схожа ситуація у своїй країні, та й ще не відомо, чи вона не триває далі для багатьох із наших співвітчизників. Тому вітчизняна сцена так благодатно сприйняла драматургію Небойши Ромчевича. Як зазначає у передмові про самого драматурга Деян Айдачич, «майстер зав’язки та смішного повороту, зміни ролей, Ромчевич висвітлює одночасно психологічні мотиви поведінки героїв і несподівані ситуації, які їм приносить доля. Тому в його п’єсах перетинаються психологічна обумовленість із впливом обставин – доля героїв визначається їхнім характером».

Камерна вистава Ірини Волицької у концептуальному мінімалізмі сценографії вийшла не тільки про аутизм десятирічного хлопця внаслідок трагічного потрясіння (він хотів нові кросівки, батько-музикант не маючи платні, не зміг придбати синові обновки й той вирішив поцупити кросівки у крамниці, побачивши, що сина спіймали на гарячому, батько узяв провину на себе, був зганьблений швидкими на розправу торгашами, а згодом повісився), і не тільки про намагання його матері знайти для сина заміну батька, а собі чоловіка. Це вистава на грані надривного гротеску про глобальнішу проблему – любов. Хоч на сцені діють тільки Браца (Роман Біль) і Гоца (Лідія Данильчук), повішельник присутній на ній …мотузкою із петлею, а син своїм впертим мовчання. Між чотирма персонажами (двома присутніми й двома відсутніми, які проявлені лише світловими і звуковими ефектами) розігрується трагедія, що тягне за собою інше вбивство (аборт ненародженої від Браци дитини), зіграти таку широку амплітуду жіночих емоцій під силу акторці із хистом та вишколом Лідії Данильчук, яка виклично спонукає свого сценічного партнера до гармонійної ансамблевості, досягнути якої допомагає їм музичне оформлення вистави піснями під гітару.

Поставивши дві вистави за сучасною зарубіжною драматургією, режисер Ірина Волицька придивляється до п’єс сучасних українських драматургів і обіцяє, що, коли котрийсь із творів зачепить її своєю проблематикою і відповідатиме естетиці її театру, то вона неодмінно втілить його на сцені, збагативши репертуар «Театру в кошику».

Довідка ЗІКу

Репертуар «Театру в кошику»:

«Білі мотилі, плетені ланцюги...» за Василем Стефаником
«Украдене щастя» за Іваном Франком
«На полі крові» за Лесею Українкою
«Одержима» за Лесею Українкою
«Сон. Комедія» за Тарасом Шевченком
«Я йду, Христе!» за Григором Лужицьким
«Ричард після Ричарда» за Вільямом Шекспіром
«Кохання ведмедиків панда» за Матеєм Вішнєком
«Провина» за Небойшем Ромчевичем