SA:) Шевченко / [Голка]

Я довго не міг написати про неї. Не міг одразу.

Я познайомився з голкою випадково. На перший погляд вона була доволі вродлива. Але не можу не визнати, що я “сів на неї” заради досвіду. Це безглузде бажання “кубів” було результатом довгого життя на самоті в реальному, хоч і ніжному, але занадто “житті”. Я погодився – “підсів”.

Було щось спільне. Було дуже зручно. Вона – активна. Постійно заохочувала до зустрічей. Вона завжди дарувала мені майже все, що я хотів. Всі ці погляди, смаки, форми... А я – спокійний, навідь апатичний.

Так, вона поколювала як треба. Насолода. Спокій. Задоволення. Вона мені подобалась, але нічого більшого. Я практично нічого особливого не робив – був самим собою і голці цього було наддостатньо.

Чим довше я “сидів на голці”, тим більше я пізнавав її світ (іноді зовсім синтетичний), а також більш чутливо свій світ.

Але ота моя “згода” або навідь якась дурна селективність не давала мені спокою.

Набридло нести в собі брехню та вдавати приязнь до ілюзії.

Я відмовився від цього. Залишив голку на самоті. Якийсь час я відчував небувалу легкість та свободу, але водночас з цим все ж була якась мала залежність. Тільки ця залежність була відчуттям потрібності тих форм, смаків, насолоди...

Ніколи не забуду той прохолодний вечір, коли набрався сміливості та змусив себе скласти руки та відмовитися від неї. Голка довго не могла прийняти той факт, що ми не підходимо один одному.

Вона вбивалась якийсь час, а потім почала зваблювати моїх друзів за моїми очима. Впевнений, що окрім них були в той час і інші “варіанти” – невідомі. При цьому вона мені дорікала за відмову та гнобила підозрами у зраді пам’яті. Це породжувало в мені злість та почуття несправеливості.

Я злий на себе.