Катерина Золотухіна / без назви

...уяви:

Теплий ранній дощовий осінній вечір. Затишне маленьке кафе, стіни кольору теплого чорного шоколаду. Погляд прикутий до вікна зліва, до сліз (чи то слини?) малих змійок коханого, закоханого дощу. Люди навкруги стали силуетами екскізів Пікасо. На столі вже порожня філіжанка, але досі сповнена блаженними пахощами, що так прозоро, але доволі вдало і легко пританцьовують разом з тонкими візерунками запаху сигаретного диму. Чуєш музику... таку стишену, м*яку, солодку... Portishead... але самотнім себе не відчуваєш, відчуваєш єдиним. Ти мов центр тяжіння всесвітньоі краси і блаження, поєднуєш в собі тонку насолоду смаків, запахів, звуків, кольорових снів вночі після чорно-білих днів. Очі твоі -- Сонце і Місяць водночас, і ніхто з них не перевищує, кожен з них доповнює інше. Губи твоі -- кавові зернятка, п*янкі і гіркі, але пізніше солодкі. Пальці -- теплі пір*їнки сонного птаха. Голос -- невмирущо-мовчкИй.