Олексій Курилко / «Актори – офіціянти для душі»
Ті, хто відвідує вистави Київського театру «Чорний квадрат», напевне добре знають одного з найяскравіших акторів цього театру Олексія Курилка. Ті, кому пощастило прочитати збірку прози митців цього театру «Любов. Мегаполіс. Самотність», я гадаю, не могли залишитись байдужими до оповідань Курилка, в яких кожен зможе знайти щось особисто для себе: гумор, іронію, відвертий сарказм, філософічність, щемний біль самотньої людини...
Олексій Курилко в житті – інтелігентний, іронічний, уважний до будь-яких (комічних або трагічних) проявів стрімкого сьогодення, щирий і відвертий хлопець, який зовсім не страждає на «зоряну хворобу» всупереч його справжній популярності.
- Олексію, Вас добре знають шанувальники театру «Чорний квадрат», як одного із найуспішніших його акторів. Щоранку Вас можна почути в ефірі радіо. Телеглядачам також знайоме Ваше обличчя: участь у популярних шоу, таких як «Бійцівський клуб», зйомки у телесеріалах («Леся+Рома», «До мене, Мухтар» та інші), рекламні ролики з Вашою участю... Ваші повісті і оповідання були надруковані у збірці «Любов.Мегаполіс. Самотність», альманасі «Хрещатик» та видавництві «Райдуга». Чи могли б Ви визначити пріорітети всього, чим Ви займаєтесь, як, наприклад, це колись зробив Антон Павлович Чехов, сказавши: «Медицина - це моя дружина, а література - коханка»?
Акторською майстерністю я заробляю на життя, а життя віддане літературі. Це трохи пафосно, але чесно.
Знаєте, я ріс в такому оточенні, де акторів – як би це поделікатніше сказати – зневажали. Один кримінальний авторитет правильно сказав: «Актори – офіціянти для душі». Я підписуюсь під цим. Вони лише розносять страви. А готують – автори. Хороших акторів багато, але хороших, талановитих письменників, сценаристів, драматургів – одиниці. Саме тому, коли ми сьогодні дивимось кіно або виставу, або читаємо книгу, то кінець кінцем ставиться діагноз: «Гостре отруєння духовною їжею».
- Яким Ви б хотіли бачити свого читача: насамперед доброзичливим чи більш критичним?
Насамперед тим, що думає. І тоді доброзичливість і критичність будуть результатом саме такого процесу. А це найважливіше.
- Як Ви гадаєте, яких авторів можна вважати насправді актуальними саме сьогодні?
Безперечно, Сергія Довлатова. Ще - Венедикт Єрофєєв, «Москва – Петушки» - це дійсно поема. Вікторія Токарєва. Григорій Горін. Чарлз Буковськи. Але взагалі читати художню літературу сьогодні важко – суцільні трупи, стрілянина, мізок по стелях або шалене кохання на грані фолу. Чи за гранню. Тому краще перечитувати. Що я і роблю.
- З чого складається Ваша «творча майстерня»: нотатники, спогади, листування з друзями, роздуми насамоті? Або з чогось іншого?
Все, що вказано, без винятків. Навіть це інтерв’ю, якщо воно і не буде опубліковано, марно не пропаде.
- Чи не виникало у Вас будь-коли потреби у співавторстві, як, наприклад, у Вашого колеги Анатолія Миколайовича Нєйолова? Я маю наувазі його повість (оповідання?) «Це кохання, чорт забирай!», що написана (-но?) у співавторстві з Оленою Єрмолаєвою.
Виникало... Колись. Але вдвох можна тільки зачати дитину, та виности і народити її може тільки мати. Батько здатен лише бути присутнім при цьому. Так, насправді існують вдалі роботи, що були написані у співавторстві: «Дванадцять стільців», «Золоте теля», «Ера милосердя», «Важко бути богом». Але я впевнений, що основну роботу виконував хтось один.
- Чи знаходять втілення ваші прозаїчні твори у роботі «Чорного квадрату»? Чи пишете Ви щось спеціально для театру?
Писав. І багато. І досі у нас з успіхом іде (вже дев’ятий рік) «Тамара і Демон», комедія у віршах. Кілька оповідань перенесли на сцену. А ще, пам’ятаю, був такий великий этюд «смерть Висоцького» - про останні години життя Володимира Семеновича. Ми його давно не граємо. Він дуже важкий, сташний... Ще одна моя п’єса реалізується. Про останнє кохання повії.
- Чи ототожнюєте Ви себе хоча б частково з героями Ваших повістей та оповідань?Чи можете Ви подібно до Флобера сказати: «Емма - це я?»
Всі мої головні герої – трошечки Курилко. Хто більше, хто менше...Навіть Іуда. Хоча в житті я, здається, нікого крім себе не зраджував.
- Кого Ви вважаєте своїми вчителями?
Побічно – багатьох.Чехов, Хемінгуей, Шукшин і, звичайно ж, Сергій Довлатов. Але якщо дивитись у саму суть творчої і життєвої позиції, то насамперед Володимир Семенович Висоцький. Він взагалі на великому часовому проміжку замінив мені батька, який тоді осяяв моє життя своєю відсутністю. Він навчив тому, чому повинен навчити кожен батько: сміливості, вірності ідеалам, дружбі, коханню... Тобто всим тим речам, з якими молода людина має виходити у велике життя. Всі ці «не зрадь», «захисти слабкого», «допоможи ціною власного життя», «з нами Бог», «віддана подруга», «я люблю, а значить я живу» і навіть «люби свою Батьківщину» - все це потім знеціниться, але було б добре, якби кожна молода людина починала свій шлях саме з цими ідеалами.
- Чи можна вважати популярність автора ознакою його таланту?
Звичайно ж ні. Популярність вказує не на якість продукту, а на смаки та пареваги споживача. Ван Гог за своє життя не спромігся доладу продати жодної своєї картини. А потім за його твори платили шалені гроші. То він що, після смерті став більш талановитим?
- Ви прихильник «нуль-стилю». Чому?
Тому, що мене цікавитьголовне. А головне зазвичай подається за допомогою іменника і дієслова. «Ішов дощ. Їхала машина. Пролунав вибух. Машина зупинилась. Водій загинув. А вона чекала його вдома. Чекала, щоб сказати про те, що вона вагітна». Це головне. А що у неї райдужні веснянки, а у нього – хижо-волохаті руки та гострі тонкі губи, а дощ сіявся непролазною мерехтливою стіною і кип’ятив величезні чорні калюжі» - це насправді зовсім неважливо. Головне, що він не прийде додому. І не дізнається про те, що є важливим.
- Як Курилко-письменник ставиться до Курилка-актора?
а) з презирством (дивись відповідь на питання № 1);
б) із заздрістю (занадто ж усе у ньго легко, вільно);
в) з роздратуванням (якого біса віднімає у мене час. Як сконає, то через кілька років його ніхто й не пригадає. Та й пихатий який став! Таке цабе... Але ж треба-таки віддати йому належне – славний хлопчина. Не без здібностей...)