НАШатир / «Нюхонули і стартонули» («Нашатир» зсередини)

Ідея «Нашатиря», що пружно вилазила з ширінки ще жовтневого фесту «ДніпРок», поступово обростала фактажем та реалізмом. Журнал «Наш», відсвяткувавши своє семиріччя, розродився ідеєю меґафесту. Підбір учасників — особисті уподобання редакції журналу; потенційний глядач фесту — читач журналу. Ніби все логічно: журнал знають і люблять! Музиканту, власне, як і іншому художнику, не в западло, а як раз таки навпаки, почесно і круто потрапити на глянцеві сторінки «Нашого». Музиканти абсолютно безпонтово приймали некомерційні пропозиції дніпропетровського (хто не знає) часопису і ставали в чергу.

За півтора місяці перед цим "Локомотив Української Культури в Дніпропетровській області МА «Арт-Вертеп»(с) С. Чорний, відстрілявши свій черговий «ДніпРок» при мінус двох на березі Дніпра, об’єднавши його з реґіональним «GBOB», зібравши понад півтори тисячі дніпровської аудиторії, більшість аборигенів місцевого рок-руху, що продовжують записувати/їздити/виступати, ну і нарешті змазав все це своєю «звьоздочкою» «…і ДМГ», що на рідних теренах близько 5-ти років не ковбасили рідне місто, сказав: «Далі буде».

Звернувшись до «Арт-Вертепу» ще на початку осені, «Наш» щиро бажав отримати адекватного партнера в нелегкій справі організації фесту. «Арт-Вертеп», зі свого боку, сліпо підтримав ідею, налаштувавши в черговий раз кривий гриф дніпро-українського музшовбізу…

Активні «будні» «Нашатиря», що йшли за цим, замальовувались двома фарбами:

усі зв’язки обох досвідчених організацій — фарба ніби світла
комерційні пропозиції, до зрозуміло кого — фарба швидко темніє

На пропозицію рекламнутися (далі, вибачте за жаргон, на якихось конвексбордах, сітілайтах, різних банерах, статтях, оригінал-макетах, аудіо-роликах, бігучих стрічках та ін.) компанії в своїй більшості казали: ок, тільки на наступний рік, бо бюджет цього року типу вичерпано! :) Організатори маркують претендентів: партнери в наступному фесті-2006. Тим часом третій день фестивалю (а заявлено було саме 3 дні) було вирішено скасувати.

Пробігшись по залах міста, стало зрозуміло, що всьо класно. Зали, що відповідають формату феста, в місті відсутні. Тому гіпсові фігури сталінських шахтаро-комбайнерів БК «Машинобудівників» на вулиці Робоча, що носить свою назву більше 100 років, стали такими собі янголами-охоронцями music party.

Та з появою таких вагомих охоронців на фасаді БК, ситуація розрулювалась все одно «слизько». Залу на «шару» ніхто не давав, реклама вимагала витрат, та й добові з проїздом учасників складали суму, що могла стати невеликим стартовим капіталом початківцю-бізнесмену.

Врятували ситуацію вже відомі по низці мистецьких акцій в місті організації. Так «ПРП» (Партія «Реформи і Порядок») з 2002 була помічена в різних культурологічних акціях. Відслідковуючи artvertep.dp.ua, деякі озвучу: три акції «Дніпроку» (2002, 2003, 2005 + три компакти з учасниками); концерти-презентації гуртів «Ступені», «Вертеп», літературні акції (Жадан, Карпа, Андрухович тощо). Ще один партнер, знову ж таки не новачок-учасник мистецьких акцій, Юридична компанія «Юстус».

Щодо останніх, їх мотиви участі у фесті зрозуміти можна. Подібну рекламну компанію, що запропонували організатори, отримати за «партнерські» внески можливо тільки в мистецьких заходах.

З приводу «ПРП», аналізуючи їх політжиття виникає кілька питань. Перше — чому саме вони? Те, що праве угрупування, це ніби зрозуміло. Намагаючись дізнатись у організаторів мотивування політичних спонсорів (чи як їх називають організатори — партнери), отримав розмиту відповідь, ніби «попсу вони не люблять». На питання чому саме «ПРП», відповіли, що це не принципово. По-перше «ПРП» давній (хоч і не регулярний) партнер подібних акцій в Дніпрі, по-друге, подібні пропозиції були надані і іншим міським та обласним партіям регіону, а відгукнулись, як завжди, саме вони.

Пригадується, як у прямому ефірі на одному з місцевих ТБ після жовтневого «Дніпроку» Макс Шевцов (редактор «Нашого») та Тім Хом’як (директор Арт-Вертепу та музикант гурту «Вертеп») розповідали про те, що місцева влада ніяк не відгукнулась на пропозицію з приводу «круглого столу» з музикантами та громадськими формаціями з питань ситуації в сучасному арт-просторі, і, зокрема, в музиці. На прес-конференції, що передувала фестивалю «Нашатир», організаторів аж підкидувало питання столичних ЗМІ про те, як допомагає вам держуправління в проведенні фестивалю. Цього разу вони не заважали і від цього вже було добре.

Як не крути, квитки на «Нашатир» почали купувати та замовляти за пару тижнів до початку події. Дзвінки та листи-замовлення з Донецька, Харкова, Одеси — це більш-менш нормально. Навіть самим затятим скептикам зрозуміло, запланована акція є неабиякою подією для всієї країни, в якій щось подібне відбувається не часто (якщо взагалі відбувається).

А ось бронювання квитків з Вільнюса, Мінська чи Пітера — це погодьтесь вже внесок в соціо-культурне життя не тільки Дніпропетровська, а країни в цілому. Одних журналістів на фесті я нарахував за п’ять десятків (половина з інших міст). Та це вже було 25-го.

В цей же вечір, в 20-ти хвилинах тверезої ходи від БК «Машинобудівників» грає ну дуже модний «рок-гурт» «Звєрі» (нічого смішного, 13–15-ти річні справді вважають, що це рок-музика, підозрюю, що найбільший зал Дніпропетровська був повний). В цей же час публіка сідала в м’які крісла нюхнути «Нашатиря». Хто вони і які, що прийшли слухати «Ундервуд» та «Едвар Варпу», «Торбу Ілюмінатор» та «Вертеп», «Freno de Pedales» та «Топінамбурів»? Людей до 20-ти років в залі налічувалось відсотків 20. Після 20-ти, ще приблизно 60. Решта за 35! Отакої, гурт «Звері» вийде в серії «Рок-Легенди».

Та повернемось на мить до першої години ночі, на кінець концерту першого дня. Бите скло в фойє, недопалки в штукатурці, в залі та коридорах БК, як виявилось, ніяким чином не здивували техперсонал цього закладу. Вони реагували на це, як на звичайнісіньку річ, на відміну від трохи зляканих організаторів. Та поняття про цивілізацію, як виявилось, у всіх своє, бо посідавши в мікроавтобуси, спеціально підігнані в цю пізню годину, щоб розвезти в різні напрямки, задоволений піпл віддячив: відмовою платити за проїзд, різаними сидіннями, битим склом і досить. Наступної ночі всі їхали на таксі (або йшли пішки) — маршрутного транспорту не було.

Субота 26-го непомітно настала для більшості оргкомітету. На черговій прес-конференції Т. Хом’як для декого неочікувано представив третього організатора. Людину, яка не за попередньою домовленістю стала такою. Ігор Волошин (лідер «Ступ(е)ней», музикант «Едвар Варпу», арт-директор заснулої дніпродзержинської «Торби» та один з ведучих фесту) виявився — на третій пресухє! — одним з керманичів на фесті.

Головна ж увага представників ЗМІ логічно перекинулась на тендітну ведучу фесту, телеведучу та письменницю, фронт-вумен «Фактично самих» Ірену Карпу, великого пана Олега з «Перкалаби» та реально легендарних пітерців з «НОМа».

І було продовження другого вечора. Вже не п’ять, а одинадцять колективів. Вже не вісім, а десь з дванадцять сотень глядачів, музикантів, гостей, журналістів танцювали, пили, обіймалися в неозорих площах машинобудівників. Не пишу про гурти, хай хтось інший. Зверну увагу на жахливий звук, що був встановлений. На «розборах польотів» з’ясувалося, що звукофірму порадили добрі знайомі організаторів, а ціна, яку запросили звукотехночаклуни, вигідно вирізнялась від інших. Та «дешева рибка — дешева юшка» і поради не завжди бувають корисними. Тут був відвертий кидок звукачів і жирний мінус організаторам за недогляд. В ніч з першого дня на другий ситуація була дещо виправлена. Вранці перевірений візник, налаштувавши воза на нелегку дорогу, значно приємніше закерував процесом і витиснув те, що можна було витиснути з обладнання.

Наразі чекаємо лютого. Якщо організатори подолають хоча б частину проблем першого фестивалю, то другий пройде на «Ура!».

Олександр Чиж

Фото Олександра Кузьмюка