Карина Тумаєва / Прочинені балкони о четвертій ранку

Штори – це скатертина світла.

Відкривала, пестила пальцями білу тканину

Штучну,

Щоб усе покрилося білим

Світлом. Нештучним.

Щоб кожен колір тьмянів у очах,

І сюрреал наш розтікався промінням.

Ти відкриєш балкон, але рано ще бігти кудись,

Та занадто пізно вже спати,

І фільми йдуть дивні:

«Я поживу еще,

Я поживу еще».

З тобою. Майстре.

Наш Діоніс перестав бути богом.

Нашим богом стала зелена фея.

Нам дозволено все. Нас життя не картає.

Наша совість давно вже не милася.

Сповідь. І повінь. Наших очей.

Час здирає мій лак твоїми руками.

Час муштрує і стесує гострі кінці, як вода,

Під мостом Мірабо чи то

Під Рибальським мостом.

Майстер і Маргарита двічі помруть,

Ну а ми помремо в ірреальності…