Олександр Кузьмюк / «Якби я не фотографував, я би став хірургом»
Арт-фотограф — саме так визначає свою професію дніпропетровський фотомайстер Олександр Кузьмюк. Його спеціалізація — портрети і пейзажі.
Свою першу світлину, пригадує Олександр, він зробив у семирічному віці — сфотографував сестру з її майбутнім чоловіком побіля старого, поїденого іржею човна. Фото вдалося і потрапило до сімейного фотоальбому, але думки стати фотографом в Олександра тоді не виникло. Як і згодом, коли обирав вищий навчальний заклад. Олександр нині не шкодує, що не навчався на фотографа. “Все, чого я досяг у фотографії, — виключно завдяки самостійному навчанню та постійним експериментам, — запевняє Олександр Кузьмюк. — Сьогодні вчитися фотографії легко як ніколи. Кожен бажаючий може знайти все, що забажає, в інтернеті. "Цифра" зробила фотоексперименти майже безкоштовними. Є дуже чудові книжки. Їх і треба читати”.
Фотографія стала справою життя Олександра Кузьмюка, а не цікавим хобі у 2003 році. Вже наступного року в творчій біографії Кузьмюка відбувається важливий і корисний перелом — фотограф починає співпрацювати з мистецькою аґенцією «АртВертеп» — найбільшим on-line центром сучасної української культури. Відтак, моделями Кузьмюка стають відомі українські письменники, співаки, музиканти.
Минулого року Олександр заснував власну фотостудію. Виставляти свої роботи Кузьмюк воліє не на виставках, які вважає неактуальним, а в інтернеті. “Завдяки мережі будь-хто з бажаючих може переглянути мої роботи 24 години на добу 7 днів на тиждень, не виходячи з дому чи офісу”, — додає Кузьмюк. Хоча виставкового формату Кузьмюку таки не уникнути. Для поціновувачів фоторобіт у меґарозмірі Олександр обіцяє найближчим часом влаштувати авторську виставку.
На думку дніпропетровської поетки Вікторії Наріжної, Олександр Кузьмюк вміє робити речі такими, якими вони є насправді. “Робити людей маленькими й непомітними, небо великим та байдужим, вечори красивими, але тривожними. Робити гарні обличчя гарними (негарні ж обходити від гріха подалі). Робити брами таємничими, а води — підступними. Робити рогатих козлів у степу розважливими й мудрими (якими вони насправді і є, просто не всі про це знають)”.
Сам же Олександр Кузьмюк вважає, що кожен фотограф бачить світ по-своєму. Це вміння бачити потрібно наполегливо тренувати. “Щоб бігати — треба бігати. Щоб фотографувати — треба фотографувати. Регулярні фотосесії покращують майстерність і тренують світосприйняття”, — резюмує Олександр і постійно “бігає” зі своєю камерою на численних українських фестах, тусівках і концертах. Фото Кузьмюка змогло довести, що українська культура може виглядати так само ґлянсово і яскраво, як і світ моди та політики. Кожен український літературоман має у своїй скарбничці календар “СучУкрРік” із фотографіями Олександра Кузьмюка. На них — улюблені і найшанованіші творці сучукрліту.
Світлини Олександра Кузьмюка вражають передовсім сонячною кольористикою. Досягнути такого ефекту Олександрові допомагає особливий настрій, з яким він береться за роботу. “У знімку все працює на ідею, — не приховує секретів своєї “фотокухні” Кузьмюк. — Кольористика знімку зароджується разом з концепцією, з настроєм, який треба створити. Як тільки ти зрозумієш, яких кольорів хочеш досягти, відразу стає зрозуміло, як це зробити. Та сама ситуація зі світлом — спочатку я уявляю, чого прагну, потім досягаю всіма можливими засобами”.
У доробку Кузьмюка більше світлин постановочних, продуманих до дрібниць і деталей (ті ж портрети письменників у календарі “СучУкрРік” чи цикл портретів “Українці”). Поза тим без випадкових кадрів не уявити професію фотографа. “Це як ловити рибу, — розповідає Олександр Кузьмюк. — Береш фотоапарат і йдеш "ловити".
Нині Олександр Кузьмюк посилено працює над українсько-німецьким проектом Vertrauen-Ferntrauen. Порівнюючи Гамбург і рідний Дніпропетровськ, Кузьмюк виділив єдину спільність — “це два великі міста, що стоять на річках”. “У всьому іншому, — зітхає Олександр, — суцільни контрасти. Та це добре. Більше вражень і цікавих світлин залишається після знайомства з чимось інакшим”.
Головна героїня проекту Vertrauen-Ferntrauen — українська жінка. Кузьмюк погоджуються, що жінка й до сьогодні є натхненницею для митців. “Наша сутність не змінилася за останні тисячі років. Жінка — це найдосконаліша, найпривабливіша істота у світі. Навіть Біблія стверджує, що це людина версії 2.0”.
Фотографувати Кузьмюку подобається розумних, аристократичних і харизматичних жінок. “Це таємниця, яку нам ще відкривати і відкривати! — так Олександр із усмішкою розмірковує над тим, якою є сучасна жінка. — Вона розумна. Вона гарна. Вона — Особистість. Вона десь поруч”.
Кузьмюк з певністю говорить, що українські жінки на диво відповідально ставляться до позування. “Вони роблять все від них залежне, аби зробити гарні фотографії! — каже Кузьмюк. — Якщо треба, будуть сидіти на розпеченій сонцем каменюці на Байковому цвинтарі чи танцюватимуть у легенькій суконьці босяка на кризі посеред Дніпра”.
Серед мистецьких авторитетів Кузьмюк згадує фотографів Dave Hill, Annie Leibovitz, David La Chapelle, Chase Jarvis. Олександр стверджує, що сьогодні фотографія набуває нової сили у поєднанні з відео, графікою, музикою, живописом... “В симбіозі з іншими видами мистецтва народжуються абсолютно унікалькі речі які можуть як стати епохальними чи навіть культовими, так і зникнути непоміченими”, — дає свою оцінку сучасній фотографії дніпропетровський арт-фотограф.
“Якби я не фотографував, — зізнається Олександр Кузьмюк, — я би... знімав кіно. А ще, думаю, з мене був би непоганий хірург”.