Олег Романенко / Хлопчик-дівчинка, поезія-музика
В середу, 11 лютого, у недоремонтованій кав'ярні галереї Лавра відбулася презентація поетично-музичного диску «Хлопчик-Дівчинка». Його особливістю стала вишукана добірка творів поетів-двотисячників, покладена на музику.
Диск «Хлопчик-Дівчинка» — це експериментальний проект, який поєднує читану поезію та музичні твори.
Видавництво «Маузер» запросило взяти в ньому участь 10 дуже різних за творчою манерою молодих українських поетів, які самостійно вибирали музикантів для співпраці над створенням оригінальних композицій, і не мали жодних стилістичних обмежень.
У результаті було записано по три композиції кожного з учасників проекту, які поєдналися в химерну історію у віршах, розказану почергово п’ятьма хлопцями та п’ятьма дівчатами.
Серед авторів були: Ірина Цілик, Макс Лижов, Галина Ткачук, Олег Романенко, Софія Сітало, Юлія Бурковська, Дмитро Лазуткін, Анна Мірошниченко, Володимир Борисов, Павло Нечитайло.
Презентація з духом Боба Марлі
Ще до київської презентації, диск мали показати у вересні на Львівському форумі видавців.
«Нам віддрукували наклад, чудовий дизайн обкладинки, такі ж зображення на диску, — розповідає Олег Романенко, — Нам якраз партію підігнали хвилина в хвилину до презентації. Ми ще навіть не встигли послухати. Але на диску був записаний не Хлопчик-дівчинка, а золота колекція Боба Марлі».
На київську презентацію надійшли «правильні» диски. Послухати поетів прийшло чоловік 60. За вхід викладали мізерні, як для теперішніх часів, 10 гривень. Для розігріву публіку пригощали білим та червоним винами, а непитущим пропонували сік.
У натовпі протягом усього заходу снував «старший» поет Сергій Пантюк, який всіх запрошував завітати на власний літературний фестиваль «Сліва-фест». (До слова, він має розпочатися 13 лютого о 17.30 у залі Київського планетарію, і продовжитися наступного дня на Майдані Незалежності поетичними виступами).
Читання віршів було продумане за схемою «Хлопчик-дівчинка», правда, через значне запізнення Макса Лижова, порядок виступів трохи збився.
Протягом читань, дівчатам-поеткам дарували квіти, а відомий ловелас Дмитро Лазуткін не впустив шансу розцілувати Юлю Бурковську, яка, власне, і вигадала цей проект.
Трохи дивним було побачити на вечорі пару Іра Цілик-Артем Чех, які вже місяць як втекли з мегаполісу в село, писати нові твори.
«Там класно. Крім написання книжок, ми ведемо натуральне господарство», — розказала Іра.
Серед поетів затесався і вокаліст гурту «Пропала Грамота» Павло Нечитайло, який наприкінці трошки поспівав.
А бардеса Яна Шпачинська виконала кілька своїх пісень, чим дуже схвилювала публіку.
Квінтесенція поетичної еклектики
«Спочатку була можливість дешево видати диск, насправді все потім змінилося, і видання диску зросло у ціні, — розповідає засновник видавництва ?Маузер?, і учасник Олег Романенко, — Але ідея вже була готова».
Усі поети були підібрані у відповідності до певної еклектики, говорить ще один учасник і координатор проекту Володимир Борисов.
«Проект був створений в контексті відтворення духу покоління», — говорить поет. Його думку підтримує інший учасник проекту Дмитро Лазуткін: «Цей проект це в деякій мірі, якась квінтесенція — умовна збірна з поетів-двотисячників».
За словами Романенка, зібрати поетів було не дуже складно, бо їх завжди дуже багато.
«Ми їх вибирали за чисто суб’єктивними індивідуальними критеріями. Ці всі люди вже давно знайомі, перевірені, — говорить поет, — Ну це не те що по блату. Це не настільки серйозно щоб підключати знайомства».
Поєднати непоєднуване
Протягом роботи над диском постійно виникали якісь проблеми. «Дуже довго йшла над ним робота, постійно щось нехороше траплялося на кожному етапі, — скаржиться Олег Романенко, — Були складності і з записом, який вівся на різних студіях, і потім нам доводилося всі записи зводити до одного звучання».
Більшість поетів зробили електронні треки. Вони працювали з готовим продуктом. А деякі використовували живий звук.
Наприклад, Дмитро Лазуткін начитував тексти, а потім діджей їх доопрацьовував, додаючи музику на свій смак і ризик. І закінчену версію він вперше чув вже перед тиражуванням диску.
«Я, можливо, не з усім погоджуюся, але те, що вийшло, як експеримент — це пристойно, цікаво, і виглядає, як нове прочитання, — розказує Дмитро, — Дехто втілював свою частину проекту навпаки. Це не було централізовано, кожен робив, як він міг, або вважав за потрібне».
Володимир Борисов, який курував частину записів, каже, що з інструментальним проектом працювали на двох студіях.
«Писати живий звук і поєднувати його з читаною поезією набагато важче, ніж робити те саме з зі звичайною піснею, перш за все у технічному плані, — говорить поет.
«Бо коли пишеться пісня, то навіть партія виконавця в ній виконує функцію музичного інструменту. А поети — це поети. Коли я робив свої три вірші, то ми з музикантами прийшли на студію і замутили імпровізацію», — вважає Борисов.
За словами Борисова не з усіма учасниками було так просто.
«Важко було записати Романенка, бо він не відчуває музику настільки, наскільки її відчувають музиканти. Важко було записати Галю Ткачук», — говорить Володимир.
«Чи вона комплексувала, чи що, але у неї не завжди виходило читати саме під музику, хоча ми це зробили, і це дуже гарно, в кінці-кінців, виглядає на диску», — додає він.
Найкраща робота виявилася в Іри Цілик: «Вона писалася окремо, і це взагалі геніальна тема. Їй музику допомагав писати хлопець, який пише саундтреки до фільмів. А вона сама режисерка, тому вони знайшли спільну мову», — додає Борисов.