Генрі Лайон Олді / Партія української книжки не дасть очолити себе політикам

У неділю в Києві завершився головний фантастичний форум Європи «Єврокон», господинею якого вперше за всю історію його існування була Україна. Переможцем «Єврокону-2006», тобто кращим у Європі письменником-фантастом, став Генрі Лайон Олді. Під цим псевдо працюють два письменники з Харкова — Олег Ладиженський та Дмитро Громов. Найкращий дебютант — теж українець Сергій Слюсаренко.

Найкращим художником назвали Роберта Одегнала з Угорщини. З-поміж часописів відзначили російський «Мир фантастики».

Нагадаємо, Україна була обрана країною, яка прийматиме «Єврокон-2006» після перемоги наших письменників-фантастів Марини та Сергія Дяченків на «Євроконі-2005». Цього разу вони очолили оргкомітет київського конвенту та допомогли привернути до події увагу впливових європейських видавців та редакторів.

Чотири дні роботи «Єврокону» були надзвичайно насиченими: майстер-класи від визнаних майстрів, автограф-сесії, презентації книжок, зустрічі з читачами. Наступний «Єврокон» відбудеться у Копенгагені.

Секрет успіху простий: повикидати усі зайві слова

Патріарх світової фантастики 80-річний американський письменник Гаррі Гаррісон викликав чи не найбільший інтерес на «Євроконі». Відомий нашому читачеві як автор циклу романів «Сталевий пацюк» та багатьох інших творів «живий класик жанру» ззовні виглядав як сотні звичайних читачів, які прийшли на «Єврокон» та на Київський міжнародний книжковий ярмарок у пошуках книжок.

У спілкуванні теж не намагався справляти краще враження. Охоче розмірковував про відмінності між горілкою і «водкою», ділився враженнями про гарних київських дівчат і не вибирав висловів, говорячи про своїх земляків-американців, які «залайнували все довкілля». Свої київські враження пообіцяв переплавити у літературну форму фантастичного оповідання, сюжет якого вже придумав.

Анджей Сапковський, письменник-фантаст з Польщі, виявився життєрадісним чоловіком з неабияким почуттям гумору. «Відпустіть його пообідати! — звернувся до журналістів, які оточили Анджея на виході із залу засідань, один із організаторів. — Чи вам все одно?» — «Їм все одно», — відповів Анджей, продовжуючи відповідати на запитання.

«Анджей, ви забули в залі свою куртку!», — гукнув хтось інший. «Обережно, там у кишені граната!», — голосно відреагував той і пояснив журналістам «на повному серйозі»: «Ще вкрадуть…».

- Поділіться секретом, як стати всесвітньо відомим письменником? — запитали його.

- Це просто. Берете білий папір. Чорну ручку. І пишете слова. Купу слів. А потім усі зайві треба повикреслювати.

- Чого ви чекаєте від «Єврокону»?

- Неабиякого попиту на свої книжки. Більшість буде купувати їх тому, що автор приїхав і можна взяти у нього автограф. Автограф у комерції завжди спрацьовує безвідмовно. 60 відсотків мого успіху — це особиста робота на подібних конвентах та форумах. Там, де я зустрічаю потрібних людей. Якщо я піду до видавця з новою книгою, він скаже: ще один прийшов зі своїми проханнями та пропозиціями. А на форумі нічого особливого і робити не треба: я зустрічаю перекладачів, видавців і сам отримую пропозиції. Нікого не треба ловити, хапати за ґудзик: ну переклади, переклади мене… Я чекаю, поки перекладач сам скаже мені: ти не проти, аби я переклав тебе?

Рік спагеті в Італії

Один із численних заходів «Єврокону-2006» опинився трохи осторонь усіх подій, зустрічей, прес-конференцій та нагороджень. Це була акція-натяк «Рік української книжки в Україні», яку задумав та організував видавець Леонід Фінкельштейн. Тих, хто взяв участь у цьому заході, він назвав українським лобі на «Євроконі». Причому організатори цілком усвідомлювали певну провокативність акції, запрограмовану абсурдність назви — «Рік УКРАЇНСЬКОЇ книжки в УКРАЇНІ». Тому вправлялися у дотепності щодо теми розмови. Пан Фінкельштейн порівняв цю акцію з фантастичними акціями на кшталт: «Рік спагеті в Італії» або «Рік парфумів у Парижі». Однак визначив абсолютно конкретну мету акції — створення руху громадськості знизу, спрямовану на те, аби громада взяла під контроль владу у такому важливому питанні, як життя української книжки у себе на батьківщині.

Оксана Забужко виступила як завжди енергійно та нешаблонно. І як завжди не пропустила можливості трохи себе «рекламнути». Сповістила, що в Ірані зараз виходить іранською мовою її книжка «Калинова сопілка». І розповіла про свій внесок у здешевлення книжки. Коли готувалася до друку її книжка «Let my people go» (замітки, статті, есе, написані під час Помаранчевої революції), вона попросила видавця зробити її дешевою. Він сказав: хіба за рахунок гонорару автора. Забужко погодилася (тим більше, що за статті, надруковані в зарубіжних виданнях, гонорар уже був). Книжка справді стала дешевшою, отже і доступнішою. "Це мій внесок в акцію «Українська книжка в Україні», — підкреслила Оксана Забужко.

- Сьогодні ми стали свідками створення в Україні справжньої політичної партії — Партії української книжки, — говорила пані Оксана. — Вона виникає як рух знизу і створюють її не довкола персони Юлі, Петі, Васі, а довкола програми. Давайте не пускати в цю партію політиків і не давати їм очолити цей рух. Одним з обов’язків кожного члена партії буде заходити у книгарні і запитувати: «А де у вас тут українські книжки?..».

Народний депутат і генеральний продюсер каналу «1+1» Ольга Герасим’юк виявила більше скепсису, зауваживши, що простим мітингуванням у цій справі багато не зробиш.

- Читати не заставиш. Треба, перш за все, аби письменники писали так, щоб захотілося читати, — висловила вона свою точку зору. — Тому у цьому безперечно актуальному русі потрібні перш за все якість і спокійний впевнений тон.

Письменник Дмитро Стус, син Василя Стуса, ще більше заземлив тон розмови:

- Книжкова торгівля сьогодні належить не нам. За цим бізнесом стоять інтереси іншої держави. Але від нас теж дещо залежить. Тому я впевнений, що звичайний читач, який запитує у книгарні: «А де тут у вас Андрухович та Подерв’янський?» багато що змінити може… Принаймні власники книгарень почнуть замовляти книги, на які відчуватимуть попит потенційних покупців.

Було б лише куди приходити. Адже на початку акції Леонід Фінкельштейн навів таку цифру: у 670-ти районних центрах України немає й 50-ти книгарень…

Галина Вдовиченко, Київ-Львів, «Високий Замок»

Фото автора