Юля Бро / щасливий

Звиває присмерк в тугі сувої блакить небесну,

Ти позіхаєш, ти вариш каву, ти пишеш п’єсу.

І розсип зерен і розклад літер – одна байдужість.

Немовби вітер забравсь під светра – ти занедужав.

Короткозорість переростає в далеко-зорі-сть

І кістка в горлі, і звістка коле, й волає совість.

Слова воліють шляхів шукати і горлом здертим

Собі прямують… вона чекає на тебе вперто.

Листи, розмови, торішні фото, гріхи, горіхи…

Минає квітень і в літні мандри з’їжджає стріха,

А ти не певний, що варто бігти, наздоганяти

І гризти лікті й читати Свіфта…чи не читати…

Вона чекає… бо ти збираєш наплічник, доле,

Нашийник псові вдягаєш, пахнеш аморе-морем,

Бо чути кроки, рухомі тіні за видноколом

Й зникає протяг, й прямує потяг крізь ніч і холод,

Мости, вокзали, чужі світанки, спокуси ласі

І голоси… і стоголосся… й шеренги в каси.

Крізь тихий шепіт твоїх драконів про брак кордонів

У нетрях серця, про вибух дурі, про вплив гормонів.

Знайомі пики, слова тверезі, думки резонні:

Ти завеликий хлопчисько грати у робінзонів,

У гуліверів, у донкіхотів під страхом страти

Та потяг мчиться повз забобони, крізь стіни й грати.

Такою буде остання пісня, остання воля:

Дивитись з нею як світ згасає і йде поволі.

Без тебе будуть томати їсти, трусити сливи...

І Бог із ними…

___________________________

…І Бог – з тобою. Бо ти щасливий.