Любко Дереш / Любко Дереш про культуру внутрішнього самоаналізу
У Парижі у французькому перекладі вийшов друком перший роман українського письменника Любка Дереша «Культ».
Перебуваючи у Франції з цієї щасливої нагоди, пан Дереш презентував свою творчість пресі та відвідувачам Українського літературного клубу Франції.
Перші романи Любка Дереша — це підліткова жорстокість та дитяча беззахисність, нетерпимість до інших, не схожих до загалу людей та болісні пошуки толерантності. Тої, врешті, здатності пробачати людям їхні вади, без якої не вижити ані в маленькому галицькому містечку, про яке часто розповідає письменник, ані в цілому світі.
Герої «Культу» - учні провінційного західно-українського коледжу, — за стилем стосунків подібні до своїх ровесників не лише з України, але й, скажімо, з паризького чи франкфуртського передмістя. Чимось невловимим вони також нагадують свого автора. Причому, виглядає так, ніби жіночі персонажі перших двох романів за типом характерів ближчі до самого Дереша, аніж чоловічі. Частково письменник погоджується з таким припущенням.
«Дуже навіть може бути. Просто є персонажі, які говорять, і є персонажі, які діють у романах. Я думаю, що ці жіночі персонажі, які дуже схожі між собою насправді, це також я. Можливо, це якраз той я, який не курить і не п’є. Саме ті аспекти досвіду, які є в тих чи інших персонажах, вони так чи інакше були зі мною. І це те, що закладалося свідомо».
У свої 25 років Любко Дереш уже не є тим надміру ерудованим тінейджером, яким він був у 16, коли написав «Культ». Між часом він здобув вищу економічну освіту, спробував себе у телевізійній та журнальній журналістиці, видав друком п’ять романів. За весь цей час пан Дереш, як і його герої, політичним фанатом не став.
«Цікавлюся політикою, але не подіями, які там відбуваються. Достатньо, що я знаю, що революції поки що немає. Обмежуюся найбільш загальними такими аналітичними статтями. Тобто я не вникаю у якісь щоденні там репліки про те, що відбулося сьогодні в Верховній Раді, хто блокував трибуну, а хто її розблоковував, чи там хто кому набив писок. Такі речі мене не цікавлять. Найзагальніші такі тенденції вихоплюю. Як в Україні, так і в світі. Підтримую найзагальніші геополітичні уявлення. Просто щоб підтримувати себе в теперішньому часі».
Голосувати в січні Любко Дереш збирається, проте без ентузіазму.
«Чомусь, коли Ви згадали нині про голосування, ніякого оптимізму воно мені не додало. Хоча це момент вибору. Але ніякої віри в саму процедуру чомусь наразі немає».
Не переймаючись, отже, українськими політичними негараздами, письменник нині пише новий, шостий роман під назвою «Як стати Богом і не заплакати». З фрагментами цього ще не надрукованого твору Любко Дереш познайомив гостей Українського літературного клубу в Парижі.
Керівник клубу — Оксана Мізерак — є також перекладачкою на французьку книги Дереша «Культ». Літературний клуб має на меті знайомство французького читача з новими літературними творами українських авторів та популяризацію французької літератури, в якій йдеться про Україну.
Оксана Мізерак: «Ми намагаємося проводити вечори хоча б один раз на місяць. Хоч нам не завжди то виходить, але намагаємося дотримуватися того ритму. І до цього часу, якщо враховувати сьогоднішній вечір з Любком Дерешем, ми провели 11 вечорів».
У планах Літературного клубу — відкриття ще не української книгарні, але вже — української полички в одній з паризьких книжкових крамниць. Оксана Мізерак:
«Тут є одна французька книгарня, яка готова прийняти українську полицю. Книгарня називається «Ля Картуш», то в ХІХ округу, не так далеко від української православної церкви та бібліотеки Симона Петлюри. Навіть зараз, у даний час, там можна знайти книги українською мовою. Я розмовляла з власником книгарні, і він згідний трошки розширити ту полицю. А можливо, ця полиця почнеться навіть з книжкового ярмарку».
Любко Дереш є третім сучасним українським письменником, якого видано французькою мовою. Першим проторував шлях на французький ринок Андрій Курков, який вже набув певної популярності. Другим став Юрій Андрухович. За кордоном та вдома, Любко Дереш сподівається на увагу читача насамперед мудрого:
«Одна з таких рис, якою я б хотів наділити свого ідеального читача, це — культура внутрішнього самоаналізу. Коли є чітке розуміння себе як набору таких розрізних особистостей, більш чи менш інтегрованих, чи навпаки — які перебувають у конфлікті. Але важливо для мене те, що читач рефлексує себе і має культуру дистанціювання себе від того, що він спостерігає. І розуміння такої якоїсь солідарності з іншими людьми, прийняття їх як недосконалих істот, як істот у чомусь хворобливих, істот, благородних у тому, що вони приймають свою хворобливість, і беззахисних також... Тобто вміння бачити людей у їх недоліках та спробах прийняти ті недоліки. Саме такий читач був би для мене досконалим читачем».
Отже, цей буремний, химерний та водночас зворушливий світ Любка Дереша, слідом за німецькими, італійськими, польськими, чеськими, сербськими та, само собою, українськими читачами невдовзі відкриє для себе французька публіка.