Тала Пруткова / ЦИГАНКА

Отруєно в очі поглянула дівчина з постера

Так, наче їй простору мало, так, наче непросто їй.

Вигавкують пси, що містично на дах повилазили,

Молитви своєму журливому псячому господу.

Циганка сказала, що врік мене дядько у чорному.

Здалась йому гарною я в цьому місті потворному.

Тепер я зроблюся старою, мов небо, черницею

І буду до смерті, як плач поминальний, мінорною.

І так несерйозно дороги течуть перехожими.

І ми все на нуль безтурботно, мов діти, помножили.

Циганка сказала, що треба ходити в червоному…

Нявчать під під’їздом коти. І мовчати не можу я.

Ти якось помітив, що трохи на нявку подібна я.

А в профіль – на стерву… Що осінь зробилася срібною.

Маршрутка не їде. І капці в болоті. Так склалося.

Циганка сказала, що стану тобі непотрібною.