Люко Дашвар / Двічі в одну річку
Народне прислів’я запевняє нас, що двічі в одну річку ввійти не можна. Науково-популярно це твердження намагаються нам довести вчителі у школі, говорячи: вода постійно тече-міняється, тому ми завжди входимо в іншу (хоч зовні ту ж саму) річку. Дехто ж підходить до пояснення більш філософськи і вигадує щось на кшталт: нічого повернути не можна, так буває лише раз, таким вдалим/невдалим, як це, інше вже не буде, й так далі, й таке інше. Воно зрозуміло. Але…
Але всередині щось починає протестувати і наполегливо шукати приклади, які доводять протилежне.
Одним із таких прикладів можуть стати книги Люко Дашвар. У 2007 та 2008 роках її романи були відзначені на престижному всеукраїнському конкурсі “Коронація слова”. Рік 2009 для авторки не став винятком, і тепер читачі мають змогу познайомитися з третьою книгою Дашвар – «РАЙ.центр».
Якщо, прочитавши назву роману, ви вирішите, що головні герої із сіл (як було в попередніх книгах Люко Дашвар) перекочували до райцентрів, які, щоправда, зовсім не схожі на райські куточки, то помиляєтесь: вони помандрували ще далі – до великого міста, до столиці. У цій книзі ви не знайдете сільського колориту, але зустрінете, без сумніву, колоритних персонажів. Авторка не вдається до їх детального опису, обмежуючи інформацію про героїв кількома реченнями. Натомість читач має можливість сам «домалювати» їх, спираючись на діалоги, але більше – на вчинки (яких у творі достатньо, щоб кожен читач склав своє враження). Відсутність об’ємних «ліричних відступів» забезпечує динамізм сюжету, ба більше – карколомний розвиток подій. У книзі все розвивається настільки швидко, що доводиться вмикати свій мозок у режим прискореної обробки даних. Щойно ви стояли на мосту, а вже опинились у приймальні народного обранця. Тільки-но їхали в «Мазераті» з «коштовно неголеним мажором» – і раптом ви на катері з незнайомою людиною посеред Десни.
Головна сюжетна лінія тут, звичайно, – любовна, але є й інша, не менш цікава, яка не блідне на тлі любовних перипетій. Завдяки їй хтось мимоволі задумається, чи не зачерствіло ще серце і чи розрізняє воно, де правда, а де кривда. Про те, як легко зрадити навіть собі, а відновити довіру і той внутрішній стрижень дуже непросто.
Коли перші книги автора стають бестселерами, до наступних прикуто значно більше уваги: всім же хочеться дізнатися, чи поступиться наступна книга попереднім (варіант, що може їх перевершити, мало хто розглядає).
Чи «РАЙ.центр» перевершив «Село не люди» та «Молоко з кров’ю» – судити про це залишимо читачеві. Але те, що книга нічим не поступається попереднім і що їй можна пророкувати таку ж успішну долю, – це безумовно.