Мандри / «Життя — не прогулянка під місяцем»
Кожен з нас є ковалем своєї долі і шукає у житті свого місця. Про те, як знайшов своє місце гурт «Мандри», про його реалії і мрії наша розмова із фронтменом гурту «Мандри» Сергієм Фоменком.
— Сергію, Вам випало перепробувати себе у багатьох професіях. Музика — Ваше остаточне амплуа?
— До частої зміни професій спонукали певні обставини. Після закінчення школи померла мама, а ще були деякі проблеми особистого характеру, тому потрібно було заробляти. На той час праця церковного двірника цілком задовольняла. Сьогодні музика для мене — не остаточна зупинка. Музика — це своєрідний космос, в якому я також пробую малювати картини, мрію про те, щоб зняти кіно.
— Ваша команда бере участь у проведенні благочинних акцій. Для зірок виступи такого характеру — це піархід чи все?таки вияв безкорисної справи?
— Для кого як. Тобто все залежить від самої акції, від того, що вона персонально для тебе важить. Останнім часом ми взяли участь в акції «З книгою до дітей», організованій фондом «Україна 3000», у рамках якої ми з гітарами у руках об’їхали за один день всі інтернати Тернополя. Насправді це дуже складно морально, адже приходиш до дітей у їхній ще не сформований внутрішній простір із дорослого світу з порцією певної інформації, а тому відчуваєш величезну відповідальність. Принаймні я її відчував. А взагалі через брак часу у благочинних заходах участь беремо нечасто.
— Існує легенда, що Україні Бог подарував пісню. Чи може сучасна російськомовна псевдоестрада називати свій музичний продукт українським?
— Особисто для мене український продукт повинен звучати тільки українською мовою. Приналежність до будьякої нації базується на трьох китах — мові, історії та культурі. Російськомовні українські гурти — це пострадянська культура. Вони, звичайно, мають право на існування, але треба вміти розмежовувати поняття.
— Ви були активним учасником Помаранчевої революції. Уявімо, що знову треба вийти на Майдан. Ви готові сказати своїй державі: «Не спи, моя рідна земле» вдруге?
— А я це кажу майже щодня на наших концертах. Ця пісня для мене існує поза часом і ніколи не втратить актуальності. Цікаво, що написав її за рік до помаранчевих подій, коли їхали з гастролей із Польщі в Україну. Польща — це європейська країна з гоноровими людьми, які розмовляють на своїй мові, з чепурними містами і гарними дорогами. І от коли ти переїжджаєш кордон на український бік, бачиш великі купи сміття, рабську позицію: моя хата скраю, я нічого не знаю. Це мене дуже вразило. Треба навчитися бути вільним, висловлювати особисту точку зору за будьяких обставин, але це, мабуть, буде тоді, коли помре останній, народжений у рабстві.
— Що означає бути вільним для музиканта?
— Треба навчитися бути незалежним, брати участь у тих заходах, які подобаються, а не в тих, де більше заплатять. Свобода для співака — це тоді, коли в автобусі, у колі своєї команди, ніхто не відчуває себе зіркою.
— Поняття «мандри» — вагома частина творчого простору Вашої команди. Як можете витлумачити його зміст з позиції особистого світобачення?
— Це слово для мене — магічне, співзвучне зі стилем нашої команди, оскільки завжди перебуваємо у динамічному русі. Мандри — це віддзеркалення суті самого життя, земної подорожі. До речі, у вересні ми презентуватимемо новий кліп на пісню «Світ». Ця композиція присвячена моїм друзям і колегам, важливим для української музичної культури людям, які відійшли у вічність. Попри біль і втрати, ми все?таки повинні пам’ятати, що життя — прекрасна річ. Однак воно не є прогулянкою під місяцем, бо коли дотримуєшся принципу самурая (прокинувшись вранці, пам’ятати, що можеш померти ввечері), земні мандри набувають величезної цінності. Бо тоді кожна хвилина є знаковою, кожне слово — важливим, кожна зустріч — відкриттям.
— На початку нашої розмови Ви сказали, що малюєте. Щодня зі сцени бачите мільйони прихильників. Як би Ви зобразили фанатів гурту «Мандри»?
— Вважаю, що насамперед передав би їхні усмішки і щасливі очі.