Крамниця / Книжки / Сергій Набока (Сергей Набока)

«Увага # 0»

«Те, що сталось, було життям» — саме так Сергій НАБОКА назвав один із розділів своєї поетичної книжки, яку мріяв, але так і не встиг видати за життя. Чому не встиг — зрозуміло. Ті, хто живе не лише задля вдоволення власного самолюбства й марнославности, хто не стає рабом власних бажань і прагнень, хто попри все кладе «сліпий свій крок» межи проваль і урвищ спокус та випробувань, намагаючися не схибити, приречений не встигати докінчити найважливіше для себе. Сергій не був еґоїстом, а тому книжка віршів приходить до читача вже після завершення його земного шляху…

По трупиках зірок ти прокладаєш путь", — вносив Сергій до нотатника своєї пам’яти враження від таборових буднів, чекань, надій та зневір далекого 1982-го. Багато чого змінилося з того часу, коли зодягнутий у таборову робу Сергій нотував свої перші вірші та віршики, але вже тоді в нього було усвідомлення необхідности власним світлом дірявити пітьму загальної зневіри й байдужости… Часом він робив це навіть надсило, бо знав, що кожна зірка мусить вірити, що вона — не одна… Його шлях поміж погаслих світил зовсім не подібний на пряму. Були втрати і знахідки, помилки й прозріння, але, як співав колись Окуджава, нам належить дякувати за саму спробу долучитися до творення світу, в якому багато хто з нас все ще відчуває тепле світло Сергія Набоки.

«Увага №0» — це не книжка поезій у традиційному розумінні. Це, швидше, парадоксальний нотатник прозрінь і візій мандрівника, який зберігає пам’ять про діткнення до справжнього навіть тоді, коли цю дотичність доводиться вгадувати за непевними сиґналами. Справді, усю картину бачать лише боги: простим смертним усе життя доводиться викладати мозаїку світу своїми вчинками, відміряними прокрустовими ложами ситуацій, аби в кращому разі наприкінці життя збагнути вартість своїх учинків.

І чим більшу віру має людина, тим більші випробування стають на її шляху, бо велика віра потребує великого випробування. На жаль, ми надто часто осмислюємо це в контексті ситуацій — політичних, побутових, кар’єрних чи яких інших. Це обрізує виднокола, але дозволяє вписувати відчуття в зрозумілі системи координат, роблячи наші прозріння та візії зрозумілими й збагненними для інших: «Хай лящить над Вкраїною мова відчутно чужа, / І все меншає нас, і рівняють останні могили, / І останні шаблі непомітно з’їдає іржа, / І на наших дзвіницях круки собі гнізда повили».

Ця національна ниточка Аріядни, яку ти тримаєш у руках всупереч хурделицям за вікнами твого індивідуального життєплину, певним чином вивищує, виокремлює, але, водночас, і обмежує, віддаляє тебе від співпричетности всьому світові. Проте життя й смерть Сергія Набоки — ще одне підтвердження, що глухий кут позірних протиріч насправді є просто чином, ставанням на шлях, впізнаванням себе й долі, якій належить не лише зберігати вірність, а й бути її співтворцем, аби в цьому співтворенні долучатися Божої волі:

У багряній борні розгубили ми сенс остаточно.
І, спливаючи кров’ю, регочучи з крови та втрат,
Ми тікаємо мрій для палких аґітацій наочних,
І стримить ідеалом та ідолом наш невідомий солдат.

У багрянім бутті призвичаєно палимо ватри,
Площі квітів у кожного з нас у душі, в голові…
І збуваємо час — аби як, аби тільки від варти до варти,
Ми ж бо впевнені міцно й назавжди:
ми будемо вічно живі.

Символ часу — ключовий у Набоки. Навіть попри те, що в книзі марно шукати якогось філософського осмислення цієї категорії. Час Набоки — це пильна увага до творення людиною себе самої, і творення це завжди конкретне, завжди таке, що вимагає пильної уваги, бо кожен твій наступний крок, який тобі — людині — доводиться робити поміж «трупиками зірок», може виявитися хибним, і ти знову повернешся до нульової точки відліку, аби вкотре почати все-і-знову-спочатку. А коли так, то будьмо пильні, бо кожна наступна хвилина нашого життя вимагає «Уваги №0», бо лише так ми зберігаємо здатність за всіх обставин не збитися на манівці існування. У цьому сенсі книжка віршів Сергія Набоки є справді поезією, хай і недосконалою з формального боку, бо в жодному з його рядків немає пози, а лише відчуття, сумніви та кпини людини, яка живе.

Дмитро Стус

Про автора

Сергій Набока