Мемуари І. М. Дзюби, видатного українського письменника, вченого і громадського діяча, написані у 2002-2006 роках. Та щоденникові записи, життєві спостереження, використані у цій книзі, беруть початок ще у шкільні літа. Отже ці спогади — своєрідний «літопис самовидця», гранично документальний і реалістичний. Перша частина — це розповідь про дитинство, шкільні й студентські роки; сім'ю, родичів, сусідів, про зниклу і зникаючу Атлантиду української Донеччини — донецького українського села і робітничого селища. їх поглинуло XX століття, вони існують фізично, але вже не в тій якості... Друга частина спогадів відтворює суспільно активний період життя автора: від 1960-х років і до наших днів, торкається проблем утвердження незалежної Української Держави. Але основна увага — до внутрішнього світу, до переживань і формування світогляду оповідача, до «непарадних» сторінок історії, до постатей людей, поруч із якими автор верстав нелегкі життєві шляхи.