Етнічна музика України

«Святки» — DVD-box

37.00 грн.

Щоб замовити товар, вам необхідно увійти в систему або зареєструватися.

Традиційна музика Полтавщини

В аграрному календарі українців зимовий період був особливо насичений різноманітними звичаями та обрядами. Серед низки зимових свят виділявся період Дванадцятидення (Святки) з кульмінаційними точками, що припадали на Різдво, Новий рік і Хрещення. Навколо цих дат церковного та громадянського календаря протягом віків склався надзвичайно багатий комплекс звичаєвості. Маючи ряд специфічних рис, три головних зимових свята мали чимало спільного, оскільки обрядовість кожного з них повинна була виконувати схожі функціі: захищати людей від впливу злих сил, особливо небезпечних у цей період, забезпечити добробут і частя сім’ї в наступному році.

З вечора напередодні Різдва починали колядувати. Зміст колядування, як і новорічного щедрування, полягав у тому, що групи чоловіків, парубочої молоді, а пізніше дівчат і дітей заходили на подвір’я кожної хати, виконували ряд обрядодійств, що несли у собі ідеї родючості, піснями славили господарів, бажали їм здоров’я, добробуту, за що отримували певну винагороду. В основі цих обходів лежали давні магічні уявлення про те, що побажання, сказані в період Новоріччя, мали стати реальністю.

За своїм походженням колядування є позацерковним звичаєм, що існував ще у поганську добу. З прийняттям християнства до традиційних світських сюжетів додались нові, церковні, в основі яких лежали фрагменти Священного писання, насамперед про народження Христа і Божу Mатір.

Напередодні та в перший день Нового року, як і на Різдво, побутували урочисті обходи дворів зі щедрівками. Часто щедрування набирало театралізованого характеру, включаючи рядження. Так широко популярними були обряди водіння «Кози» та «Меланки».

Різдвяно-новорічний період селянського календаря завершувався святом Богоявлення (Водохрещі, Йордань). Кульмінаційним моментом свята було занурення священиком хреста у воду, після чого вона вважалась освяченою.

В календарній пісенній традиції Полтавщини — одного з центральних регіонів України, зима була чи не найбільш активним музичним сезоном. В пам’яті найстарших виконавців ще живі спогади про те, як на Різдво ходили із «Зіркою», на Новий рік водили «Козу» та «Меланку», а на Йордань «виряджали Святки» — носили «Гребень», прикрашений калиною та косниками. Обходи дворів супроводжувались колядками та щедрівками, що їх співали господарям (№№1,9,12) , молодим дівчатам (№№4,5,10,18) та парубкам (№№ 7,14,22).

Активну участь в зимових ритуалах брали діти. Вранці на Різдво хлопчики 7 — 12 років «пахолкували» («хохлували») — обходили хати з віршуваннями :

«Я — маленький хлопчик (хохолчик), зліз на стовпчик,
На дудочку граю, Христа забавляю,
З Рожеством Вас поздоровляю!»
(с.Веприк)

А на Новий рік — «засівали» («посипали»). Заходячи ще вдосвіта до хати, робили символічне посівання зерном, висловлюючи при цьому традиційні побажання щастя, здоров’я, багатого врожаю:

«Сію-вію, повіваю на щастя, на здоров’я!
Роди, Боже, жито-пшеницю, всяку пашницю,
Льон по коліна, щоб голова не боліла!»
(с.Веприк)

Музична стилістика представлених у альбомі творів різноманітна: від простих декламаційних дитячих колядок та щедрівок до розспівних, розкішних за мелодикою багатоголосних творів, позначених впливом кантової та церковної культури. Особлива виконавська манера притаманна №№10,23: вони співаються з «голосником», фальцетним підголоском, що дублює нижній голос октавою вище.

Тетяна Сопілка,
етномузиколог.