Автори / Пилип Захмарний / Контрасти JazzBez-у
Десятиденний джазовий марафон під назвою «ДжазБез» перетнув свій екватор, дивуючи дистанціями зпалутаного маршруту та несхожістю бігунів.
Ось кілька зафіксованих миттєвостей.
"ShockolaD+PL" у супроводі оркестру "Leopolis", "New Bone", “Jagodzinski trio”, “Avtokar “, “Happy 55“, “Gurzuf“
День другий.
Після концерту Мар'яни Садовської тему етно-джазу продовжила львівська група "ShockolaD+PL", що висткпила у Філармонії разом із септетом музикантів з муніципального оркестру "Leopolis". "+PL" – це двоє польських музикантів, що приєдналися до гурту: трубач Tomasz Dabrowski і контрабасист Michal Jaros. Вони представили 6 композицій: "Українська Сюїта","Веснянка", "На п'ять", "Подоляночка", "Вийди, Іванку" – з альбому "Намбер Ван", а також нову композицію "Сезам".
Композитором всіх творів крім "Веснянки" є Ігор Гнидин. Авторство "Веснянки" належить Анастасії Литвинюк. Аранжування для оркестру написала Дана Винницька. Аранжування для "Сезаму" Дана написала у співавторстві з львівською композиторкою Богданою Фроляк.
Шість композицій за майже півторагодинний виступ – отже, кожна тривала по 15 і більше хвилин.
Протягом цього часу кожна композиція відігравалася за подібною схемою: сподатку Дана Винницька представляла тему, відспівуючи пару куплетів з народної пісні, а далі починалася її джазова обробка: сольні імпровізації кожного з інструментів, грамотно переплетені з наперед прописаними фрагментами, коли вступав "Leopolis", за чим на завершення слідувала реприза теми. Дана не обмежувалася впровадженням теми, а мала й власні вокальні імпровізації.
У другому відділенні вечір продовжили поляки New Bone, які грали стандартний бі-боп. Нічого нового в цьому жанрі сказати неможливо, та й ніхто не намагався, але потішити шанувальників жанру полякам виявилося цілком до снаги. До саксофону й труби додалося фортепіано, з якого для гучнішого звуку зняли передню кришку. Хлопці відзначилися агресивним звуком: схоже, в їх арсеналі музичних засобів поняття "піано" відсутнє: майже весь концерт вони відіграли однаково гучно.
Третій день Jazz Bez'у видався очікувано контрастним.
Ще б пак: на одній сцені поряд виступали адепти щонайакадемічішого джазу та та група фрі-джазовиків. Першими були “Jagodzinski trio”, основним заняттям яких є джазові обробки Шопена. Насправді розповідати про музику тріо Ягодзінського, по суті, й нічого, бо в словах “джазові обробки творів Шопена”, а все решта на письмі не передається. Троє чоловіків в скромному чорному одязі, який наче нагадує, що не вони тут головні, а той, на чию музику вони роблять обробки, беуться до інструментів — і ось публіка розчиняється в заджазованих темах Шопена (знаних більшості з дитинства), про які й не думалося, що вони можуть бути такими запальними і драйвовими. Ягодзінський поводиться з класичним матеріалом дуже обережно, можна навіть сказати, трепетно. Йому одночасно вдається бути добрим джазменом і добрим академічним композитором; володіти фантастичною технікою, необхідною для виконання Шопена, і разом з тим мати те “відчуття свінгу”, без якого не буває джазу.
Виступ Ягодзінського став просто бальзамом на душу тих, хто стомився від усіх модерних експериментальних викрутасів без ритму й тональності. Він нагадав слухачам, що на які б манівці нас не заводила культура сучасної епохи, омріяне романтиками «Прекрасне» існує й може проявлятися й зачіпати за живе навіть у наш цинічний час. І з меншою долею пафосу про Ягодзінського говорити не випадає. Вдячна публіка двічі викликала тріо на біс, і схоже було, що другий вихід в них не був запланований: пан Анджей вийшов удруге сам, без групи.
Другим на сцену вийшов фрі-джазовий проект “Avtokar” - квартет у скаді Марка Токара на контрабасі, Вацлава Зімпеля та Міколая Тшаски на саксофонах і кланреті й Марка Сандерса на ударних. Для тих, хто прийшов на Ягодзінського, звучання “Avtokar”, мабуть, видавалося занадто завернутим (такі потихеньку покидали зал), але ті, хто відверто насолоджувався такою музикою не приховували емоцій. “Avtokar” за свій виступ зіграли тільки дві довжелезні композиції, і ще одну коротеньку імпровізацію на біс. Здавалося, що вони намагалися не надто шокувати розімлілу від Ягодзінського публіку: на відміну від більшості фрі-джазових концертів, що проводилися останнім часом у Львові, на цьому музика булла, принаймні, ритмічною. Завдяки акустиці філармонії всі, крім контрабасу грали без підсилення. Їх музика вдалася напрочуд наративною: здавалося, що Тшаска на саксофоні розповідає якусь історію (до такої інтерпретації мене спонукало його фразування, подібне звучанням на розмовну мову), а Зімпель ілюструє її звуковими спецефектами.
День шостий.
Після двох днів сейшнів «Jazz Bez» повернувся до повноформатного розмаху. Цей день був присвячений музичним експериментам наших північних сусідів: груп «Happy 55» з Росії та «Gurzuf» з Білорусі. Обидва гурти представляли нетрадиційну музику, а друга ще й нетрадиційний склад: один баяніст і один ударник. І обоє здивували публіку.
«Happy 55» - тріо у складі ударних, фортепіано і контрабасу - запропонували цілком свіже звучання для звиклого вуха досвідченого джазбезівця. Авторські фортепіанні п'єси виконуються тут у складі
класичного джазового тріо, але водночас не можуть бути однозначно віднесені до джазу. Це щось середнє між поп-музикою, джазом і фортепіанним роком зразка «Procol Harum» і «Muse», - напрошується термін "дзаз-рок", але «Happy 55» не мають нічого спільного з ф'южном у звучанні. Щось подібне міг би відіграти у свої кращі части Майк Олдфілд, якби так не захоплювався монументальністю.
«Happy 55» звучать насичено, місцями драматично, місцями пафосно, при цьому їм вдається
одразу викликати відчуття домашнього затишку (так, як це може зробити стара платівка із записом якоїсь пафосної музики, але все одно можна слухати тільки вдома з пледом і глінтвейном). Замініть рояль на інші інструменти і ви отримаєте з музики «Happy 55» що завгодно: від нью-ейджу до хард-року, в залежності від обраних тембрів. Творчості «Happy 55» можна без сумнівів присвоювати горде звання Музики у власному сенсі цього слова, не прив'язаної до жанрів та стереотипів мистецтва. В магазині «Happy 55» можна би було продавати як на поличці з прогресивним роком, так і з сучасним джазом. Російські критики вже придумали для групи словосполучення "пост-джаз-рок", але це саме той випадок, коли музику треба слухати, а не читати.
Наступними були «Gurzuf» – ще один несподіваний колектив цього дня, у складі якого тільки баян і ударні. Джазом їх теж можна назвати тільки умовно – знову ж таки музика більше схожа на рок. Баян як багатоголосий інструмент, як виявилося, цілком може сам замінити цілу групу. На відміну від попереднього колективу, який, попри все різноманіття, тяжів до академізму, «Gurzuf» взяли драйвом і напористим саундом. Знову ж таки – підкреслено грубе звучання, голосне, навіть крикливе і по-роковому пронизливе. Серед інших творів хлопці виконали свою трилогію "Мобі Дік", написану для театральної постановки (на замовлення театру в Магдебурзі). Якщо це був експеримент, то його можна вважати вдалим хіба наполовину: як концепт воно, звісно, цікаво,
але годилося би чіткіше продумати, що в його рамках робити. Ну, і обережніше поводитися зі слухачем і філармоніях – якби група не намагалася оглушити його та підкреслити "монументальну велич баяну" (а складалося враження, що саме цим вона й займається), музика пасувала
би до якогось більш гордого визначення, ніж просто "експериментальна".
Jazz Bez, представляючи цьогоріч неймовірну кількість незвичної музики, продовжує експериментувати із поєднанням смаків і стилів.
Попереду ще багато несподіванок.
Світлини з фестивалю: http://dzyga.com/component/option,com_datsogallery/Itemid,212/func,viewcategory/catid,54/lang,ua/
Сторінка ДжазБезу:
Додав Gon 10 грудня 2009
Про автора
Всесвітньо невідомий автор, який не вірить у силу слів, проте у вільний від натхнення час займається словоблудством і рукоприкладством. Живе всюди, де перебуває. мріє про те, щоб хоч щось здійснилось без зайвих зусиль.
