Автори / Анастасія Ворончихіна / Весняний джаз мого міста
Шелест свіжого листя спонукає до роздумів.
Я йду тихою вулицею свого району, в одному вусі навушник, тихо грає спокійний, глибокий джаз. За спиною в мене наплічник, в якому, як завжди, фотоапарат, блокнот і ручка – про всяк випадок.
Іду, і не можу вирішити, чого хочу більше: заплющити очі, чи широко розкрити їх і дивитись на чисте, незвично яскраве після довгої зими небо. Мабуть, друге.
Нарешті справжня весна, тепла та ніжна. Я йду, і мої плечі обережно огортають напівпрозорі промінчики палкого сонечка: щоб не обпеклась. Самі вони ще не гарячі, але вже по-справжньому розпалюють ватру в моєму серці, що так скучило за теплим піском біля Дніпра, за довгими прогулянками Старим Центром та Набережною, справжніми танцями на вечорницях, та банальним теплом.
А яке це щастя: йти проспектом з подругою і їсти морозиво в спекотний травневий день, коли людей на вулицях стає все менше і менше, всі ховаються у затінку та прохолоді будинків, або навпаки, спішать на пляж, щоб підставити себе під яскраве сонечко, що з кожним днем стає все палкішим…
Як чудово йти в легкому, невагомому одязі та взутті. Бути легкою та весняною, мов шелест молодої трави, мов хмаринка, що мандрує небом… Мов шалений вітер, що її підганяє.
Мріяти про гори, ходячи лісом… Вмиватись ранковою росою і цілувати світанок, чия краса затьмарює небо червоно-золотистим сяйвом нового дня…
У всьому цьому є якась чарівна краса, що притягує погляд і по-справжньому зачаровує… І коли відчуєш хоч один раз світ таким, вже ніколи не зможеш жити… без Весни.
(квітень, 2008 р)
Додав A.V. 10 березня 2009
Про автора
«автобіографія» Трохи більше, ніж 16 років тому, 4 червня, в м. Дніпропетровськ, мала щастя народитись я, Настя Ворончихіна. Сім’я в мене творча, тож, не відходячи особливо від сімейних традицій, я завжди багато читала і в якийсь момент спробувала писати
