Анастасія Ворончихіна
«автобіографія»
Трохи більше, ніж 16 років тому, 4 червня, в м. Дніпропетровськ, мала щастя народитись я, Настя Ворончихіна. Сім’я в мене творча, тож, не відходячи особливо від сімейних традицій, я завжди багато читала і в якийсь момент спробувала писати
Коронації не відбудеться.
Твій сон мені наснився.
Ліс і вітер. Він шарудів
Травою
-і гукав мене за-
Собою.
В дивне місце мене привів.
Там дощ коханням лився,
Там мрії всі наші збудуться.
Коронації НЕ відбудеться.
Твоя думка у мене в думці.
Додав A.V. 10 березня 2009
Відьмуєш. Сонце ночами ховаєш у темряві.
Шукаєш поради. Не хочеш нікого слухати.
Тікаєш від правди, хоча сам давно наздогнав її.
Світає. Пізно на згаслу свічку дмухати.
Світ тане. У ранку є своя чарівна дума:
Стрічати цей день, ідучи разом зі сві
Додав A.V. 10 березня 2009
Шелест свіжого листя спонукає до роздумів.
Я йду тихою вулицею свого району, в одному вусі навушник, тихо грає спокійний, глибокий джаз. За спиною в мене наплічник, в якому, як завжди, фотоапарат, блокнот і ручка – про всяк випадок.
Додав A.V. 10 березня 2009
Неможливо навіть порівняти яскравість та насиченість світла за веселкою та в її куполі. Щойно скінчилась гроза, дощ перестав спадати нам на дахи своїми тяжкими краплинами болю, що його переживає небо за людей.
Додав A.V. 10 березня 2009
Ти кохав ту сусідську дівчину
Все життя, від очей – до сьогодні.
А тепер ти зостався вбивцею,
Мертве серце в руках холодних.
Ти сказав собі: «Досить з мене.
Я страждав, та кінець стражданням.
Додав A.V. 10 березня 2009