Автори / Марія Дружко / Поезії - 2

МИ - Є !
Усім українцям

Ми йдем, ми ростемо, ми будем
Юрій Клен

Ми - є! Попри віки Сибіру,
Гіркі Чорнобилі, інфляції
Життів і душ, сердець зневіри,
Попри ГУЛАГи, еміграції.

На іподромі жаху й люті,
Де дзеркало криве лукавило,
Зганьбивши істини забуті,
На твердість духу ми поставили.

Прорісши крізь тумани болю,
Вродило жито, щедро сіяне.
Чужих пророків нам доволі,
Ми стали вже й самі месіями.

В кредит натхнення годі брати,
Коли життя безцінний скарб дає.
На лихо Юдам і Пілатам,
У зоряному просторі
Ми - є!


МАСКАРАД

I Життя – вертеп. Життя – це маскарад.
У нього масок арсенал багатий.
Лиш вибери одну – й гайда на свято!
Тебе підхопить підлості парад.

Ці маски всім безликим до лиця,
Гримаси злі під гримом доброчинства
Приховує уміло всяке свинство.
Тоді в мутній воді шукай плавця.

Ідеш – вклонися честі й доброті.
Ген вірних друзів, патріотів лави!
Та тільки-но озветься півень справи,
Спадуть безслідно маски їх святі.

У блазнів годі нам питати ласки.
Зумій прожить без лицемірства маски.


***

День завтрашній нас манить звіддалік.
Він, мовби мушля, сповнений секретів.
Але сьогодні шарм чарівний зник,
День нинішній – розміняна монета.

І хоч як міцно не стискай кулак,
Твоє Сьогодні вислизає скоро,
Вронивши на чоло утоми знак.
Отож усі ми - вихідці з Учора.

Та прагнучи у Завтра навпростець,
Ми крізь Тепер проходимо небавом,
І часу непідкупний мудрий жрець
Знов позбавляє нас на Вічність права.

Дарма шлемо нащадкам заповіт,
Намарно ми оспівуєм Предтечу.
Нам жити і творити нині слід,
В упевненості розправляти плечі.


К О Б З А

А хто грає, того знають
І дякують люди.
Т.Г. Шевченко

Як Сонце вдень, як Зірка серед ночі,-
Жила людина, віршам нечужа .
Любов прийшла - таланту мудрий зодчий!
Мов церкви баня ,- випнулась душа,

І кобза ожила грушорожденна,
Окрилена вогнем співучим рук...
Слова дзвеніли, як о землю зерна,
І проросли крізь молочай розлук.

Тривоги дум, вигнання Кос-Арали
Тугим акордом в слові ожили,
І Соловки, Сибіри та Урали
Ту гру через літа перейняли...

А нині що? Вже кобза у музеї?
Дзвінка не озивається струна?
Набито проса в думки гамазеї,
Мов доброго і не було зерна?

Кому поезія не очужіла,
Збудіть-но кобзу! І в акордах слів
Пізнаєте любові зодчі сили,
Почуєте Шевченківський мотив.

2004


ЗЕМЛЯ

Земля ж залишиться незмінною землею
Живих і мертвих, предків і синів...
Зоя Когут..

Кажуть, Земля – то маленька дещиця космічна.
Та в кожного є на ній своє джерело.
Навіть сучасність наша, така іронічна,
Схиляє до нього гордовите чоло.

Певно, більше ніде, на жодній іншій планеті
Немає Карпат, Говерли, Дніпра, Десни.
Одвічна деталь в любові простому сюжеті –
Степи неозорі та волошкові сни.

Пишайтесь, материки, своїми народами,
Зброєю, перемогами та гербами.
Українці ж ніколи не стануть забродами,
Зате й не чоломкались із ворогами.

Кажуть, ніби Земля – розмальована писанка,
Нашу путь визначають знаки магічні.
Шляхом бредеш, під небо звиваєшся високо –
До ріднизни вертатися маєш вічно.


Преферанс

Все прощено. Все спрощено. Фінал.
Впаде завіса пам’яті та часу
На серця па, на слів солодких чашу,
Нестримних мрій шалений карнавал.

Все витрачено. Страчено. Зеро.
У долі казино, як в казематах,
Шеренги буднів тягнуться горбатих,
А щастя – мить, жар - птичине перо.

А щастя – не хабар і не аванс,
Не милостиня: гордість тут на чатах.
Переночую. Чую: вже початок
Нової гри. Життя - то преферанс!

2005


Мадам

Душа, як небо, вже зійшла дощем.
Убога осінь хилиться в зажурі.
Мадам, світіть надії абажури,
Від холоду закутайтесь плащем.

Тут цвіль суєт, і цигарковий дим,
І кава чорна, спогадом прогіркла.
У заздрості, мадам, короткі ікла,
Проте, на диво, - натуральний грим.

Та караван ітиме по землі,
Допоки вистачить у мойр куделі.
Лиш смерть, мадам, приходить до постелі.
Вітрила є – ладнайте кораблі!


БАЛАДА ПРО СКРИПКУ

Артерії вулиць, майданів широкі долоні,
Суглоби кварталів, трамвая розгонистий дзвін
Розітнуто бомбами. Тільки воронки бездонні
Димлять в атмосферу, мов докір ще теплих руїн.

Учора соборів численних злотавились бані,
Доми - Гуллівери з зорею чоломкались тут,-
А нині це місто лишають надії останні.
А нині тут смерть і війна прокладають маршрут...

На звалищі прагнень, у купах зотлілих ілюзій,
Де марно свідомість опори для себе шука,
Раптово я скрипку знайшла, що у відчаї й тузі
Співала про час, коли зброї не візьме рука.

А музика нащо ? Немає вже філармонії!
Для кого концерт на уламках потоптаних мрій?
Зболілій душі несила терпіти агонії,
В Едемі б уже їй спочити від безнадій.

Даремно, мерці не почують крилатих мордентів*,
убивці ж байдужі до крещендо** прокльонів, сліз.
Життя – то реприза***, у фіналі фермата**** смерті.
Та скрипка співала, та скрипка старалась на біс.

Стріпнулась душа, відігріта променем грації,
І смерть відступила в пілотці з орлом набакир.
На завтра від болю війни утомляться нації,
І скрипка затята їм знов нагадає про мир.

2006

* Мордент – музична фігура з трьох нот. ** Крещендо – підвищення звуку. *** Реприза – повторення певної частини музичного твору з деякими змінами. **** Фермата – знак довільного збільшення тривалості звуку чи паузи.

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Як Ви гадаєте, шановний читачу, проміжок часу у 21 рік — це багато чи мало? Мені вистачило для того, щоб, скінчивши загальноосвітню та музичну школи, вступити до Дніпропетровського національного університету на факультет української філол