Автори / Оксана Забужко / Процес національного самопізнання у нас ще не завершився
Оксана Забужко в ефірі радіо «Промінь» поділилася спогадами про себе в Україні і про Україну в собі на початках нашої незалежності. Спеціально для читачаів ПРО подаємо наяскравіші думки та розмірковування відомої письменниці про українську незалежність: «Радянський Союз розпався не одночасно, і не за один рік. Тобто в принципі ця вся п’ятирічка Горбачова, вся ця епоха перестройки, лібералізації – це був період повільного, а далі стрімкішого, стрімкішого, а далі - в піке, розпаду. Станом на 91 рік я уже була що називається молодим спеціалістом із дуже успішною кар’єрою в межах радянської системи. Я була молодим спеціалістом, кандидатом наук, молодою поетесою, членом Спілки Письменників. Але це все відбулося саме за ці роки лібералізації, тому що якби на п’ять років раніше зсунути, то мені дуже мало що б світило. У 86 році мене ще КГБ пресувало за батьків. Це була стандартна вербовка. Згадуючи «Музей покинутих секретів», історію Дарини, коли пам’ятаєте, її там вербували на випускному курсі, це достатньо типова історія і для мого покоління. Інша справа, коли ця система хиталася зсередини і вони уже боялися тих сил, з якими не могли впоратися. Тоді в принципі тобі уже нічого могло не бути, не загрожувало громадянською смертю, як в попередньому поколінні… Той стан був не просто передчуттям свободи. Це були відчуття абсолютно дитячої, щасливої, захопленої віри в те, що завтра, от як тільки мовляв Україна визволиться …так просто другого дня – ми Європа, у нас – Париж, ми – центр цивілізації. Де візьметься, яким чином, хто це все принесе, хто це все зробить – таке питання взагалі ніхто не ставив. У старшому поколінні, серед всіх тих інтелектуалів шістдесятників така тема взагалі не виникала. Першою людиною, котра в травні 91 року мені спробувала тонко і обережно натякнути, щоб я не надто впадала в ейфорію був покійний Юрій Шевельов. Це один з найвидатніших умів 20 століття…. Він мені подарував тоді свою останню збірку есеїв і сказав так дуже повільно: «Ви зверніть увагу, там є есей мій про Ісландію, я там подорожував у 79 році. Він називається "Незалежність. А що завтра? "» І я пам’ятаю, що я була просто вражена і зачеплена. Отакий скепсис мені в тому почувся: що значить, що завтра? «Завтра будет лечше, чем вчера», як співалося в радянській пісеньці. Аби незалежність, а далі все буде супер, все буде потрясаюче. І дійсно, ця віра була. Самозрозуміло, що розчарування і завітрення цієї ейфорії було достатньо травматичним. Але, ви знаєте, віри, от на скільки я собі пригадую, і в суспільстві, і в моєму поколінні, вистачило до середини дев’яностих. Навіть криза так не підбила, бо була віра, що це тимчасово… В принципі криза всіх накрила, всю східну Європу з Росією включно. Криза пробудила в українців ці вічні механізми самоорганізації і самооборони, коли на державу надії немає… Це був перший такий момент національного самовипробування. Ми згадували нещодавно з друзями одного з найвидатніших грузинських філософів Мераба Мамардашвілі. Десь в кінці 80х років він у своїх щоденниках записав потрясаючу думку, яку я тоді ж таки вичитала, яка мене пронизала: «Независимость нам нужна и для того, чтобы себя увидеть»… А воно (мається на увазі дзеркало. - ред) у нас все ще каламутне, воно все ще мерехтить, ми все ще себе не знаємо, у нас не завершився процес національного самопізнання, який отак, з великим трудом, тоді, на рубежі 80х 90х, почався. Він у нас ще далеко не завершився».
http://i-pro.kiev.ua
Додав Chyzh 22 серпня 2011
Про автора
Коротка біографічна справка Оксана Забужко — одна з провідних українських письменників свого покоління, є автором трьох поетичних книжок: «Травневий іній» (1985), «Диригент останньої свічки»
