Автор висвітлює історію
найвідомішого у світі фестивалю мистецтв – Венеційської Бієннале, у дзеркалі
якої, в свою чергу, відбилася складна та суперечлива історія образотворчого
мистецтва ХХ століття. З самого початку її існування українські митці були її найактивнішими
учасниками – як на рівні приватної участі (Рєпін, Мурашко, Архипенко), так і в
складі окремих угруповань (бойчукісти), і лише останні кілька років – в
контексті національного представництва, часто викликаючи суперечки та
захоплення. Історія її власного мистецтва відбувалася у діалектичному
протистоянні-притягувані з мистецтвом модернізму.
Книга – про взаємодію Україну й Заходу, про місце її талантів у світі та
сприйняття їх світом, про парадокси визнання та прекрасну марноту актуального.
А також – про феномен виставки сучасного мистецтва як своєрідного свята,
карнавалу геніїв (та «голих королів»).
Тверда палітурка, 306 с., видання 2008 р.
.