Автори / Анастасія Полякова / Вірші українською

Вдвох

Я бажаю щоб не дійсними здавалися мої почуття
І я дарую життя
Коли втікаю сама
Десь не впевнено, не чутно, не спокійно, як доноситься грім
Я дозволяю вам всім
Коли мене тут нема

Може завтра прийдуть інші, стане краще і я сяду в літак
Напевне все буде так
Як ще ніколи раніш
Збережи своє минуле не для мене, а для себе на мить
Я не змогла зупинить,
Але чому ти мовчиш

Попри все я буду поряд, знаєш ночі не зникають самі
Я відшукала в зимі
Моє вчорашнє завжди
Люди теж бояться ранку, бо із нього треба мовчки піти
Але у мене є ти,
Тому благаю піди

Не подумай що не втримала тебе, бо так простіше мені
Я переплутала дні
І разом з ними роки
Скільки треба гріти сонце, щоб здолати неймовірний вогонь
А після цього либонь
Не запалають стежки

Хтось сказав, що я не вірю в безперервні заборони думок
Мені залишився крок
Щоб зупинити цей час
Так не можна, щоб покинути самотні і невичерпні сни
А що чекати весни?
Вона не змінює нас

За дверима я скажу тобі, що люди не цінують життя
Залиш мені почуття
Які тримають обох
Після буде вічне сонце, тепле літо, різнобарвні вогні
І розмальовані дні
Бо ми лишилися вдвох.

30.04.2002


Все, чого досягну зроблю сама
Хтось сказав що мене на землі нема
Річ не в тому, що я відшукала мить
День минає тоді, коли він вже спить

Мій не схожий на інші шалений час
Знов розтане у ночі і спинить нас
Я ненавиджу те, що живу в тобі
Як можливо зробити слабкішим біль

Глузд рятує думки від нестачі слів
Ти , мабуть у житті вище хмар злетів
Щоб писати про ніч треба чути день
Ти вгадаєш одну із моїх пісень

Скільки тримає нас на межі політ
Ти обіцяв комусь в подарунок світ
Не розумію як не відчути смак
Тільки одне питання і справді як

Так не хотілось звично піти і знов
Я відчуваю як закипає кров
Складно було б почути твої казки
Хочеш змінти щось, заміни думки

06.07.2002 


Немає правди в словах

Більше не потрібно слів, в них правди нема
В перехресті наших днів, лишилась сама
За вікном чиїсь мости палали дощем
Так хотілося не йти, лишитися ще. 

Листопадом в білу ніч засяяли дні
повернулись віч-на-віч, тобі не мені
Швидкоплинні і чужі незгасні зірки
Залишивши не межі, торкнувшись руки

Неповернені слова, в них правди нема
І в серцях, що хтось сховав одвічна зима
Стереже усі думки і гає наш час
Все, що мабуть залюбки вже знищило б нас.

У відчиненім вікні є те, що було
Зрозумівши вмить, що дні минають за склом
І найкраще назавжди втече повесні
Та повернуться сюди крилаті пісні

І озброєні слова, в них правди нема
Тим хто вірить у дива, не мати ярма
Вічних ланцюгів біди, нещасть і жалю
І хай буде назавжди усе, що люблю.

Лагідний і теплий дощ, знайомий до сліз
раптом пройде ну то й що ж, він літо приніс
він приніс на землю цвіт і разом із тим
наче вмить змінився світ, з`єднались мости.

Чи даремне я сама так вірю словам?
Кажуть правди в них нема та я не віддам
Сяйва золотих рядків на білім як сніг
На папері наших днів ще безліч доріг.

29.06.2003 


Жодного слова про те, як хотілось піти.
Жодної згадки про тих, хто залишився тут.
І не потрібно про те, що я маю в житті
І не потрібно про тих, хто потрапив у кут

Тільки найкращі слова, найчистіші думки
Тільки все те, що рятує людей від біди
Краплі натхнення, які я складаю в рядки
Мали б так само як світ існувати завжди

Щоб зігрівати теплом, і щоб дбати про нас
Щоб віддавати найкраще, що є у людей
І хоч ми іноді теж зневажаємо час
Адже він також дарує нам безліч ідей.

Жодного кроку в минуле, бо це вороття
Жодної думки про те, що не варто думок
Саме із цього й складається наше життя
Лінія долі, що вчасно дає нам урок.

Все, що тепер залишилось засяяло знов
Теплим яскравим промінням злетіло крізь час
Все, що так довго жило в перешкодах розмов
Все, що тепер надзвичайно залежить від нас.

24.06.2003


Вже надто пізно щоб щось змінити
Й не варто
мої думки і мої молитви
все жарти
мої пригоди, мої невдачі
минули
від щастя люди так само плачуть
забула?!
Для кого відчай, для кого все це,
Для кого?
І той вогонь, що горить у серці
Довкола
Він гріє душу, лікує рани,
Палає
І те, що завжди було погано
Зникає
Як можна долю комусь віддати?
Не можна
Не варто в скриню печаль ховати
Порожня
Води тихіше, сильніше вітру
Негода
Змивають сумнів дощем й повітрям
Пригоди
І так даремно блукати поряд
Із щастям
В чужій країні знайомий погляд?
Не часто
За іншим часом, за іншим виміром
Люди
І таємниці, що вкриті інієм
Всюди
Неначе друзі, дитячі іграшки
пізно
і враз жалкуєш на когось гримнувши
грізно
у двері стукає тихо ввечері
втома
кохані люди, знайомі речі
я вдома.

29.08.2003


Вибачатися перед долею, недоцільно
Розпрощатися, грати з волею, надто вільно
Попередження неповернуті, їх не чути
два — три речення, а тоді піти і забути

наче пошепки, ніби впевнено, тільки марно
наші помилки не повернемо, бездоганні
перероблені, передумані, тільки зраджені
уособлені на папері дні, розпорядження

щось не здійснене, розтлумаченим. Ми — поганими
ну а після — все «До побачення!», — і не згадуймо
переписані, перевидані випадковістю
за кулісами хтось вже вигадав наші повісті

так не чесними, так не дійсними. Будьмо щирими
слів улесливих, ми по — різному в них не віримо
протилежними, невгамовними подарунками
застереження з передмовою і рахунками.

Зрозумілими обіцянками не потрібними
Помарнілими не зів’ялими не розіб’ємо
Душу відчаєм не заповнену, не спустошену
Не заквітчану, не підковану, досі в пошуку.

Все що станеться, ще не сталося, буде зроблено
Не погані і не покарані стануть добрими
Перехожими, пасажирами, незабутніми
Хай не схожими, та щасливими у майбутньому.

08.09.2003 


Все одно не зраджуйте дивам,
Бо вони існують так не довго
І терниста й кам’яна дорога
Вже ніколи не минеться вам.

Все одно життя у нас одне,
Та й ніколи іншого не буде
І знайомі і найближчі люди
Все, перед очима промайне.

За хвилину і за мить єдину
Все інакше стане в цім житті
Боже, хай ніколи не загине
Відчуття цих щирих почуттів.

Нездоланна і не справжня тиша
У провулках ночі оживе
ми старе сприймаєм за нове,
а зі слів народжуються вірші.

живемо усупереч собі
задля того, щоб себе здолати
в котрий раз від себе приховати
розпач, сум, журбу, печаль і біль.

А у відповідь самотній сміх
І німого вечора відлуння
І чиясь свобода безпритульна
Що у ніч сховалася від всіх.

29.09.2003 


Вигадала тебе
Вдало.
Серед чужих небес
Тану.
Безліч самотніх слів
Тиша
Все, що мені лишив
Інше.

Я не сказала нет
Просто…
Где — то хранят ответ
Звезды
Где — то молчат огни
Рано
Где — то другие дни
Странно

Час стереже від снів
Місто
Не вистачає слів
Чистих
Не марнувати їх.
Досить
Може ще буде сніг
В росах

Не говорите слов
Лишних
Тайны чужих дворов
Книжных
И суета дорог
Вечер
Снова через порог
Встреча

Сніг замітає дах
Стиха
Лід у чужих словах
Лихо
Начебто все не те
Зовсім
І котрий день мете
Осінь.

Поздняя осень, что?
Серость…
И леденящий ток
В серце
Или горячий лед
Пламя
Что — то произойдет
С нами.

04.02.2004

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Хіба кого зацікавить звичайна дівчина? Ні, може кого і зацікавить, тож вибачаюся перед тими, кого таки зацікавить, але одразу вважаю належним попередити, мої вірші навряд чи зацікавлять людей, що не мають жодного відношення до літератури.