Автори / Марія Колесникова / Легенда про любов
ЛЕГЕНДА ПРО ЛЮБОВ
Літні зливи розлили у липні
Вранці над містом Любов…
Люди лякливо дивились на неї
І далі ішли собі знов…
Любов блукала, до людей промовляла
Тиху мову таку:
«Візьміть мене в душу, бо жити там мушу!
Інакше я завтра помру…»
А люди дивились, і йшли собі далі
Лиш вітер почув ці слова
А вранці до мене Любов завітала
Засмучена й майже жива…
Її я пустила, за стіл посадила
Хоч сили не мала сама:
Стомилися плакать мої сірі очі
І каменем стала душа
- «Дивись, мила дівчино, сонце на Сході
Встає, подолавши усе
Відкрий своє серденько, я тебе прошу
Хоч ти не зрікайся мене!»
- «Не треба мене, незнайомко, благати
Є в тому й твоя вина
Не можу тобі своє серце віддати
Бо серця у мене нема!
Не знаю де ділось: дощами пролилось
А може Йому віддала?
Тоді, коли з ним у садочку любилась
І обертом йшла голова….
А може, сердечко моє стало квіткою
Що квітне один день на рік?…
Ту квітку в віночок вплітає дитина
Сміється і п’є сонця сік…
Душа моя - пустка згоріла до щенту
Лиш попіл лишився один
Літає за вітром у небо блакитне
Де зорі, як розсип перлин…»
Любов посміхнулась і тихо сказала:
«Недарма я стільки пройшла!
Душа твоя плаче від болю та зради
І значить любов в ній ще й досі жива
Знайшла я тепер те, що всю ніч шукала
Душі своїй, дівчино,нащо брехала
Коли говорила: кохання нема!
Не серце твоє ці слова промовляло
Дивись, мила дівчино, сонце на Сході
Встає, подолавши усе!…
Відкрий свої сірі заплакані очі
Без страху мені подивись у лице…»
І я подивилась, і сонце пролилось
І світлом своїм відродило все те,
Що словом «байдуже», як склом затулилось
Від всіх почуттів, що у світі є…
Я раптом почула мелодію дивну
Слова божевільні полились з душі
І я заспівала, і пісню цю вітер
Як «пісню Любові» поніс між людьми
А я проспівала їм всім про кохання
Про яснії зорі на тихій воді
Про море широке, про гори високі
Що тисячу днів височать вдалині
Я їм проспівала про тугу кохання
Про серце, що ніжністю палко горить
Про наші з тобою липневі світання
Про пісню, що в небо за вітром летить
Хто справді кохає, той зрадить не зможе
Весь час неможливо брехати собі…
І стати такою як ТИ я не хочу!
Від світу не хочу ховати душі!
Хоч ТИ не зі мною, я житиму далі
Бо маю надію і маю мету
Хай зливи у липні гримлять надімною
Та все ж я кохаю! Співаю! Живу!!!
(Головна ідея; гра в алітерацію з буквою "Л" (але вона мене переграла…), ну і звичайно ж гімн
Додав Art-Vertep 22 лютого 2003
Про автора
Маша Колесникова — дівчина із внутрішньою міфологією. Вона вміє будувати повітряні замки, придумувати для себе випробування, долати перешкоди, що їх насправді не існує, та ще й писати про це вірші.
