Автори / Сергій Монахов / НЕВЕЛИЧКА ІСТОРІЯ, ВИГАДАНА ПІД ЧАС РЕКЛАМИ НА TV

Після тривалого поцілунку я спитав:

— Чуєш хробаків під ногами?

— Які ще до біса хробаки… — з подивом відповіла вона.

— Ті, що під ногами.

Ми стояли посеред вузенької алеї у парку, і навкруги панувала тиша, яку можливо передати тільки, якщо залишити на папері, або в електронному документі пусте місце. Але ж ці хробаки…

— Про що ти говориш?

— Та так.

Ми знов почали цілуватись.

«Хрум-хрум» — перервали нас хробаки.

— Чуєш?!

— Що?!

— Хробаки!

— Де?!

— Та ж під ногами!

Вона прислухалась.

— Це у тебе в голові хробаки… Ти останнім часом якийсь нервовий — сходи до лікаря, може, він дасть тобі щось заспокійливе.

Ми тільки місяць як познайомились, і я не хотів починати сваритись так скоро, тому запропонував піти десь в інше місце. Ми узялись за руки і почав-гикали нічним парком до його виходу.

— Чом ти не можеш забути про свої проблеми, доки ми разом?

— А які в мене проблеми?

— Галюцинації…

— От тобі й на… Що ж по-твоєму не галюцинації?

— Я не знаю… хоча б ти, я… усі люди, чи не так?

— Люди — то найбільша галюцинація, що я знаю!

— А хробаки!

— Вони справжні…

— Вони тупі!

— Навіщо ж їх ображати…

— Ну, вибач… Кожен має право на свої бзики. В тебе вони — хробаки, і зрештою це не найгірше, що може бути. Але тобі треба більше думати про людей, спілкуватись з ними, завести друзів… частіше виходити з дому… хоч іноді посміхатись, розумієш?

— Не розумію.

Ми замовкли і шли так десь півгодини.

— Я не знаю, як с тобою розмовляти.

— То давай мовчати.

Я відвів її додому і полегшено зітхнув. Пішов до кіоску і купив цигарок. Потім вернувся на ту алею і закурив.

«Хрум-хрум» — рили свої нори хробаки.

«Хрум-хрум» — було чутно їх під ногами.

Дякую вам, хлоп’ята, серед людей я не маю друзів.

Додав Art-Vertep 22 лютого 2003

Про автора

Народився у жовтні. Дніпропетровськ — моє рідне місто. Ніде не навчаюсь, ніде не працюю. Маю великі вуха і довгі пальці, як у відьом.