Автори / Юрій Фоменко / Пам'яті Юрія Іллєнка.

По ту сторону Канева за Дніпром, йшов хлопчик босоніж. Переліском, степом, через луки, а на зустріч сивий дід в полотняній одежі.

- Доброго дня діду!

- Дорого. А ти хлопча звідки?

- З Прохорівки.

- А звати як?

- Юрко.

- Куди шлях тримаєш ?

- В Прохорівку. А як Вас величать і куди ви ідете діду?

- Дід Юрко. Іду в рідне село Прохорівку.

- І давно йдете?

- Все життя йшов. І тепер іду.

- А тепер як довго?

- Вічно хлопчику.

- Так вона ж за лісом, поряд.

- Вона то поряд, а шлях вічній.

- А що ж то за шлях такий довгий, коли вона поруч.

- Чумацький.

- Так він на небі, а Ви тут.

- А я по ньому іду тут.

І дивився хлопчик в слід старому діду, котрий йшов по стежині. А та стежина починалась світитися іскорками. Ті іскорки перетворювалися в Чумацький шлях. І по них старий дід Юрко піднімався в небо. І піднімаючись ставав меншим і меншим. А далі взагалі став хлопчиком зовсім схожим на малого Юрка , що дивився йому вслід. А поперед того Юрка на чумацькому шляху виднілася в садках сільськими хатами Прохорівка, над Дніпром перед Каневом.

І дивувався хлопчик як то Прохорівка і там на небі, і тут за лісом.

Крикнув хлопчик до дуба

- Дубе , хто то?

- Мамай Юрко…

Крикнув хлопчик до Дніпра

- Сивий Славутиче, хто то ?

- Мамай Юрко…

Мамай Юрко… - підхватили Канівські гори, Черкаський бір, за ним Ірдинь з Тясьмином, Холодний Яр, дзвони на Мотроні і в Суботові, птахи на замковій горі. Мамай Юрко - поніс відлуння Дніпро по порогам…

Тоді хлопчисько наважився і крикнув до Прохорівки.

- Хто то ?

- Малий Юрко, унук старого Ільєнка.

- А як то?

- А отак-то воно є коли людина божа. Коли Людина з Україною в сердці.

Стояв хлопчисько і дивився в небо. На Прохорівку, що на Вкраїні посеред Чумацького шляху. І бачив він там у Ірію, полк Перуна. В котрім під жовто-блакитними хоругвами їхали вершники. Придивляючись впізнавав серед них Залізняка і Гонту, Нечая і Сковроду, Тютюника і Симиренка, Кирпоноса і Довженка …. І звісно Мамая Юрка на рижій кобилі , у вічнім поході за Україну. Вічна пам'ять козаче…

Додав Art-Vertep 11 серпня 2010

Про автора

Коли я народився  була осінь. Жовтий лист  падав на мокру землю.  Запах осінніх трав лиш злегка нагадував  їх ще нещодавно пишну велич. І серед тої осені пішов я по молодій отаві в життя. На північ ліс, а на південь степ.