Автори / Юрій Фоменко / Шлях
По долинам йшли люди. Їх йшло багато і вели їх поводирі. Одним ті поводирі розповідали по сенс життя, іншим про чесноти, ще іншим про повинності. І була в тих натовпах своя ієрархія і своя шана. Котрі добре йшли ставали спостерігаючими за тим хто як іде. А кращі з спостерігаючих ставали на розподіл харчів і одежини. Перші з розподіляючих були помічниками в поводирів. Ішли ті всі люди колонами в позначених напрямках до якоїсь мети. Котра у кожного була своя, але знаходилась в одному місті – там. Після колон залишався шлях і страчені за не сприйняття того шляху. Тим колонам в яких масово замислювались, ускладнювали шлях і змінювали поводирів, або розділяли на декілька колон. А в занадто послушні колони добавляли грішних людей, щоб такими вони не були і відчували провину…
На горі стояли власники тих людей, що йшли по долинам. Радували їх нескінченні різноманітні і несхожі одна на одну колони. Не схожі за шкірою обличчя, одежами, хоругвами і мовами але контрольовані. Давали вони вказівки поводирям , приймали крам і кошт зібраний в долинах. Думки думали про шлях для тих хто внизу.
Не радували їх тільки Внуки Божі, котрі стояли на другій горі. І не до вподоби не те , що вони стояли на горі. А те, що могли дивитися їм в вічі. Не з низу в верх як ідучі, а в одному рівні. А ще більш дратувало власників ідучих те, що ті Внуки Божі розуміли сенс всього того , що відбувається і мету кожного в цьому дійстві…
По долинам йшли люди. Їх йшло багато і вели їх поводирі. Одним ті поводирі розповідали по сенс життя, іншим про чесноти, ще іншим про повинності. А на гору де стояли Внуки Божі тримало шлях небагато виснажених і вимучених людей. Вони відбилися від тих колон. Зуміли вижити не будучи страченими за не сприйняття того шляху. Змогли не втратити розуму. Вони долали свій шлях . Перешкодою для них була не висока гора і гостре каміння. Перешкодою був страх раба з котрим боролась Гордість Внука…
Додав Art-Vertep 18 серпня 2010
Про автора
Коли я народився була осінь. Жовтий лист падав на мокру землю. Запах осінніх трав лиш злегка нагадував їх ще нещодавно пишну велич. І серед тої осені пішов я по молодій отаві в життя. На північ ліс, а на південь степ.
